Пікова Дама характеристика образу Томський Павло Олександрович
Томський Павло Олександрович – молодий князь, онук старої графині; спочатку здається другорядною фігурою, кимось на зразок гравця Нарумова(який “є” посередником між головним героєм, Германном, і світом карткових гравців).
Сюжетна роль Т. дійсно нікчемна і суто служеб-на. Він з’являється в першій главі – тільки для того, щоб розповісти картярському співтовариству історію про три карти, таємницю яких відкрив його бабці Сен-Жермен і яку та, відігравшись, лише одного разу передовірила деякому Чаплицкому. У другій главі Т. з’являється
У четвертій главі Лизавета Іванівна згадує про мазурку з Т.(на яку вона була запрошена “щоб помститися” нареченій князя, що дмеся); під час мазурки кавалер ненароком вибовкує пані такі важливі для неї відомості про Германне. Нарешті, в Укладення Т. посвячена остання фраза повісті : “…вироблений в ротмістрах і одружується на княжні Поліні”.
Т. – підкреслено
“Дозвільним щасливцем” іменує він князя; “щасливцям дозвільним” заздрить і Євгеній, нещасний герой “Мідного вершника”, написаного практично одночасно з “Піковою дамою”. Але “дозвільними щасливцями” іменували себе поети круга В. А. Жуковского і К. Н. Батюшкова, – сам цей вираз “літературно освячений” в знаменитому батюшковском посланні “Мої Пенати”.
Саме тому, що Т. абсолютно порожній, його удачливість неможливо зв’язати з якоюсь “отмеченностью”, з наполеонівською зухвалістю в оволодінні долею. У тому і справа, що успіх в цьому житті дістається не за заслугами, а просто так, ні за що. І тому “щасливець” Т., займаючи одно з найскромніших місць в сюжетній ієрархії, в ієрархії смисловій піднімається до рівня героя-антагоніста Германна. Між ними проведена глузлива(але і серйозна одночасно) паралель: на балу Т.
Вибирає свою пані, – і так само, свою пікову даму вибиратиме за ігровим столом Германн. Але “пані” Т. ніколи не буде “бита”, бо насправді це він вибраний долею, а не доля вибрана ним.
Проте, зв’язавши образ Т. з ідеєю незаслуженої удачі, Пушкін поспішає ускладнити проблему. Соціальний уклад життя такий, що випадковий успіх занадто закономірно, майже автоматично випадає одним і обходить стороною інших. Т. на відміну від Германна належить до родовитого, а не служивому дворянства; він від народження вбудований в аристократичний ряд, в нескінченну чергу “удачників”. (Таємничий зв’язок роду Т.
З удачею підкреслена нез’ясовним “підвищенням” його станового статусу порівняно з бабкою: вона графиня, він князь; за які виняткові заслуги батько Т. міг бути дарований новим “званням”, не сказано; очевидно, тому, що ніяких “заслуг” не було: Т. “просунуть” на одну сходинку вгору метафізично, а не соціально.
Крім того, випадково або ні, але Пушкін тричі “помилково” іменує саму графиню – княгинею; якщо це зроблено свідомо, то з однією метою: остаточно “сплутати карти”, розлучити тему соціальної удачі з якою б то не було раціональною основою.
Германну не про кого пам’ятати – його біографія в повісті обмежена короткою згадкою про батька, да і то лише у зв’язку з темою спадку. Він, подібно все до того ж Євгенія, думає не про предків, але(у розмові з графинею) тільки про своїх нащадків, яких у нього немає і ніколи, як з’ясовується, не буде. За Т. стоять декілька поколінь; він “прописаний” у минулому, сьогоденні і майбутньому. І як везло його бабці, так везе і йому, так везтиме його дітям і онукам.
У останній фразі “власне” повісті(перед укладенням) сказано: “Гра пішла своєю чергою” – і ця суперечлива формула(у гри не може бути черги; вона “зобов’язана” бути постійно-позачерговою, непередбачуваною) тут же підтверджена підсумком сюжетної лінії Т. : “…вироблений в ротмістрах і одружується на княжні Поліні”. Цей соціальний автоматизм і провокує Германна на думку про таємну закономірність випадку; і те, що саме від Т. чує він історію про три карти, врешті-решт його і що згубила, – так же випадково, наскільки і закономірно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)