ПЕТРОНІЙ, Гай
(p. н. невід. – 66)
ПЕТРОНІЙ, Гай (Petronius, Gaius – p. н. невід. – 66, Куми) – давньогрецький письменник.
Петроній, витончений аристократ, енергійний при потребі, спочатку вирішив зробити політичну кар’єру. Був проконсулом, потім консулом, але раптом залишив цю посаду, зблизився з Нероном і, призначений “арбітром краси”, увійшов у літературу як Петроній Арбітр. Видатний римський історик Корнелій Таціт писав: “Нерон не вважав нічого ні приємним, ні розкішним, поки не одержував схвалення від Петронія”. Пізніше Петроній унаслідок
Саме Петронію приписують один із найоригінальніших творів римської літератури – родинно-побутовий пригодницько-сатиричний роман “Сатирикон”. Мандрівна тема була відома в античній літературі здавна.
Повний текст “Сатирикону” до нас не дійшов, відомі лише уривки, починаючи з 13-ї книги, їхнім головним персонажем є колишній гладіатор Енколпій, котрий колись навчався, знався на мистецтві, але тепер став злодієм, убивцею та грабіжником. А серед подій головне місце належить докладному описові “бенкету Трімальхіона”. Петроній створив надзвичайно типовий і колоритний образ колишнього раба-вільновідпущеника Трімальхіона, котрий шляхом спекуляцій і темних витівок та плутнів неймовірно збагачується. У даному випадку Петроній не відходить від історичної істини. У І ст. н. є. стару аристократію почала витісняти нова, молода знать, роль вільновідпущеників у громадському житті різко посилилася. Зросла і їхня роль в економічному розвитку держави, вони почали посідати державні посади і навіть впливати на політику. Переважно малокультурні та неосвічені, але розумні та прагматичні, верткі та пронозливі, з багатим життєвим досвідом, упевнені у своїх силах, вони наполегливо йшли до своєї мети. Петроній ставиться до них із презирством аристократа, саркастично висміює, але показує і те позитивне, що було у цій “новій еліті”.
Тому образ самого Трімальхіона не можна розглядати однозначно. Справді, насамперед це збагатілий і нахабний вискочень, котрий починав своє життя хлопчиком для любовних утіх свого господаря. Автор наділяє його всіма негативними рисами тієї епохи. Погано вихований і напівосвічений, він пнеться в коло патриціїв, намагається показати себе обдарованою, з тонким смаком людиною, обізнаною навіть з різними філософськими напрямами. Під час бенкетів він полюбляє “блиснути” удаваними знаннями, іменами філософів, начитаністю, розповісти кілька цікавих міфологічних сюжетів, страшенно їх перекручуючи і плутаючи. Величезні багатства, покора і підлабузництво навколишніх перетворюють Трімальхіона, загалом добру людину, у деспота та самодура. Не замислюючись, він може винести смертний вирок рабові за найменшу провину чи недоречно сказане слово, побити власну дружину чи кинути в неї під час бенкету дорогоцінну вазу. Він страшний хвалько і брехун, понад усе любить хизуватися своїми багатствами. До того ж усі його спроби видавати себе за аристократичну натуру виявляються марними і лише посилюють враження обмеженості та пихи.
Але Петроній показує й іншого Трімальхіона, підкреслюючи його хазяйновитість, енергійність, природну дотепність, практичний розум, уміння долати найскладніші ситуації, упевненість у власних силах – тобто риси, яких так бракувало кволій і зніженій римській аристократії.
Петроній детально змальовує розкішний палац і влаштований його господарем бенкет, підкреслюючи марнославство, цілковиту відсутність у Трімальхіона смаку. Несмак потверджують і виставлені напоказ розкоші, і строкатий одяг слуг, і надмірно гучна музика. Всюди штучно підкреслюються розміри багатства господаря, на різних речах навіть висять таблички з написами, покликаними вразити присутніх або давнім (і часто вигаданим) віком речі, або неймовірною ціною. Сп’янілий господар раптом протикається співчуттям до нещасної долі інших людей, зокрема рабів, і навіть обіцяє відпустити їх на волю: “Раби – також люди, тим самим молоком, що й ми, вигодувані, і не винні вони, що така гірка в них доля. Проте, з моєї милості, скоро всі вони нап’ються вільної води”.
Гості Трімальхіона – такі ж самі вільновідпущеники, тільки здебільшого залежні від нього “вельможі”. Беручи приклад із патриціїв, вони під час бенкетних бесід торкаються якихось філософських проблем і також намагаються показати свою “ученість”, але висловлюються нескладно, короткими, уривчастими фразами і роблять безліч граматичних помилок. А точніше, розмовляють мовою неосвіченого плебсу, пересипаною численними грецькими словами, не завжди цензурними висловами, а часом мудрими і дотепними приказками та прислів’ями: “Далеко тікає, хто від своїх тікає”; “Хто не може по ослу, б’є по сідлу”. Часто трапляються і заперечні порівняння – “Не людина, а мрія!”, “Не жінка, а колода” тощо.
Роман містить і роздуми Петронія про подальший розвиток мистецтва. Вустами своїх персонажів письменник категорично заперечує пустопорожній “новий” стиль, що, на його думку, веде до загибелі красномовства і знецінює саму мову. На початку частини, що дійшла до нас, Енколпій виступає з промовою проти “азіанізму”, який узагалі заперечує необхідність праці над мовою. В образі бродячого поета Евмолпа Петроній висміює тих численних римських віршомазів, що складали величезні недолугі поеми на міфологічній основі, як це робить згаданий піїт.
Роман написаний прозою з численними поетичними вставками, у яких Петроній виявляє себе талановитим поетом.
“Сатирикон” став досить переконливим свідченням того, що криза релігійних уявлень, яку Август намагався затримати чи зовсім припинити, невблаганно поглиблювалася. Усі персонажі Петронія у богів не вірять і надзвичайно скептично ставляться до них. Коли Енколпія лають за збиту священну гуску, він відповідає жриці, кинувши їй дві золоті монети: “На них можна купити гусей і навіть богів”. На аморальність та відсутність релігійних почуттів скаржиться вчитель-волоцюга Евмолп. Усі персонажі роману живуть за принципом “лови мить!”.
Окремі дослідники зазначали, що, критикуючи тогочасну мораль, Петроній мав на увазі й окремі негативні риси Нерона.
У нові часи, коли вже був утрачений повний текст “Сатирикона”, Петронія не дуже шанували. У XVIII ст. робилися спроби поставити на сцені уривки з роману, зокрема мав успіх “Бенкет Трімальхіона”. Можливо, що разом із крутійським романом він вплинув на творчість Дж. Боккаччо, А. Лесажа, Г. Філдінга. Як персонаж, Петроній фігурує закоханим у рабиню-християнку в романі Г. Сенкевича “Камо грядеши?”.
Українською мовою “Сатирикон” Петронія переклали Й. Кобів і Ю. Цимбалюк.
В. Пащенко, Н. Пащенко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)