МАХА, Гінек

(1810 – 1836)

МАХА, Гінек (Macha, Hynek; автонім: Маха, Карел Гінек – 16.11.1810. Прага – 06.11.1836, Літомержіце) – чеський поет.

Маха народився у Празі, в родині помічника мірошника. Родина була дуже бідною, тому здобути освіту йому вдалося з великими труднощами. Закінчивши шість класів гімназії, Маха у 1830 р. вступив на підготовчі курси, а в 1832 р. став студентом юридичного факультету Празького університету. На роки навчання в університеті припало захоплення Маха літературою, зокрема, зарубіжною, з-поміж представників якої він найбільше виокремив

Дж. Н. Г. Байрона. Маха навіть спробував перекласти Байрона чеською мовою. Тоді ж розпочав писати й сам. На канікулах Маха з друзями подорожував, пішки пройшов майже всю Чехію, а під час однієї з пізніших мандрівок через Австрію потрапив в Італію На роки навчання припадає й перше пристрасне кохання Маха, яке закінчилося гірким розчаруванням, але під враженням від якого Маха написав свою відому повість “Маринка”.

У 30-х pp. Маха багато писав, причому, як вірші, так і прозу. Чимало його творів у цей час було опубліковано в чеській періодиці. Взимку 1833 p. Маха закохався у доньку палітурника Лору Шомкову, з котрою познайомився

у любительському театральному гуртку. Намагаючись подбати про добробут майбутньої сім’ї, Маха знайшов місце юриста-практиканта у Літомержіце, містечку неподалік від Праги.

Восени 1836 p. Маха винайняв квартиру, очікуючи на приїзд Лори, з котрою вони вже домовилися про одруження. Але 6 листопада Маха несподівано помер через ускладнення, спричинені простудою. Поховали Маха 8 листопада 1836 р в день, на який було призначено його весілля.

Літературна спадщина Маха, крім значної кількості незакінчених творів, включає ліричні вірші, романтичні прозові повісті та один із найвизначніших творів чеського романтизму – поему “Май”.

З ліричних творів Маха збереглися далеко не всі. Тематичну основу лірики Маха складають мотиви національно-визвольної боротьби (“У храмі”, “Дорога з Чехії”, “Коли зведеться чеський лев” та ін.), трагічності людського буття (“Ніч”), мотив втраченої батьківщини, що пов’язується з образом вигнанця, мандрівника, котрий постійно шукає втрачену батьківщину (“Королевич”, “Майбутня батьківщина”, “Подорожній”).

І мені – немов мандрівникові!

Образ перед оком устає,

Тільки барви мовби присмеркові.

Стільки в них краси, здається, є.

Ось вони, здавалося б, готові

Погляду явить єство своє,

Та бліда примара їх накрила –

Правду їх мені пізнать несила.

Розжени, історії богине,

Морок, що на сонце наляга,

Хай в промінні осяйному згине

Зловорожа темряви снага,

Смолоскип твій сяйво хай розкине

На весь світ, віщунко всеблага,

Щоб весло надій в цю мить несталу

У непам’ять вічну не запало.

(“Подорожній”, пер. Г. Кочура)

Проза Маха має багато спільного з його поезією. Головне у ній – атмосфера підвищеної емоційності, загостреності почуттів. В одній із перших повістей Маха – “Цигани” (“Cikani”), що була написана у 1836 p., йдеться про трагічну долю графа Зольдемара Ломецького, котрий спричинився до смерті дружини і божевілля італійки Ангеліни, звабленої, а потім покинутої, став причетним до загибелі красуні Леї. Він покинув свого малолітнього сина, котрий потрапив у циганський табір, де його виховав колишній коханець Ангеліни – Джіокомо. Прагнучи помститися, Джіокомо вбиває графа, а його син стає свідком цього вбивства. Його душа розривається між співчуттям до батька і розумінням справедливості вироку та необхідності виправдання вчинку Джіокомо, котрий став для хлопчика його другим батьком.

Подібних проблем Маха торкався і раніше, зокрема у повісті “Кривоклад” (“Kfivoklad”), яку зін написав у 1834 р. і яка стала єдиною закінченою частиною із задуманого ним циклу історичних творів під загальною назвою “Кат”. Як син графа з повісті “Цигани”, душевною дисгармонією тут наділений королівський кат. Дія твору, у якому йдеться про епізод взяття у полон у Кривокладському замку та втечі у свою резиденцію короля Вацлава IV, окреслюється кінцем XIV ст. Ідеалізоване минуле Чехії, “золота епоха” династії Пршемисловичів протиставлена тут деградації держави в період перед-гуситських війн. Королівським катом Маха зробив нащадка позашлюбного сина одного із Пршемисловичів. Душу цього героя також мучать суперечності, “боротьба доброго серця із злим розумом”. Автор ставить питання про те. звідки береться це добре і зле в людині. У наступних творах цього нереалізованого сторичного циклу Маха мав намір показати епоху гуситських війн.

У 1834 p. Маха створив прозовий цикл творів лід загальною назвою “Змого життя” (“Obrazy ze zivota meho”). Цей цикл, написаний у формі поденника, ознаменував появу у чеській літературі нового, автобіографічного, щоденникового жанру. Найзначнішим із творів цього циклу вважається повість “Маринка”. Уній на непривабливому тлі передмість, бідності та прози життя виведено глибоко поетичний образ дівчини, усе життя котрої присвячене музиці та віршам. Маринка виступає в повісті як символ світлих мрій, які приречені у жорстокому світі реальності на загибель. Крім проблеми несправедливості долі, у повісті окреслюється і філософська тема життя та смерті, яка найоб’ємніше змальована у знаменитій поемі Маха “Май” , що стала вершинним твором у його поетичному спадку.

Поему “Май” Маха задумав у 1834, а закінчив у 1836 р. Фабульну основу поеми складає історія трагічного кохання двох юних романтичних закоханих – розбійника, “володаря лісів” Вілема та Ярміли. У сюжеті самого твору історія цього кохання, проте, не отримує форми закінченого і розгорнутого вияву і подається лише фрагментарно. У центрі – фінальна, заключна частина цієї трагедії, пов’язана із безпосередніми обставинами смерті Вілема, а сам сюжет побудований як розповідь, що ведеться від особи юнака, котрий випадково почув про цю історію, котрий співпереживає закоханим і навіть якоюсь мірою асоціює себе з ними. У його уяві ця історія подається через призму романтичного світосприйняття і стає немовби приводом для декларації основ власного романтичного світогляду. Образи героїв оповідач ніби зіставляє з образом свого власного трагічного світовідчуття. Ця трагічність розкривається в поемі через приховане зіставлення – природного і людського світів. Травнева пора – це та пора року, яка традиційно асоціюється з юністю людського життя. Травень і юність – це час найвищого і найповнішого розквіту сил і можливостей. Але в поемі Маха природний розквіт не гармонує, а навпаки, виступає як контрастне тло щодо людського світу і, зокрема, образу Вілема. Образ Вілема – це, насамперед, образ трагічної юності. Юності, за зовнішнім розквітом і радістю якої приховуються сум і втома, спричинені несправедливістю життя, ворожістю середовища, яке стоїть на перешкоді реалізації юнацьких мрій і сподівань.

Українською мовою поему “Май” переклали у чеській еміграції Ю. Дараган і Ф. Балицький, окремі вірші – Д. Павличко, Г. Кочур, В. Лучук, В. Струтинський, Р. Лубківський.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МАХА, Гінек

Categories: Біографії

Links