Персонажі Мольєра
Серед комічних персонажів Мольєра часто трапляються лікарі. Вони любили оточувати свою професію ореолом таємничості й морочили хворих, наживаючись на їхніх страхах та легковірності. Існувало також багато інших способів заробляти гроші – наприклад, за допомогою викладання таких таємничих для обивателя наук, як філософія, граматика. Неосвічені, але заповзятливі лікарі та вчителі заполонили країну. Мольєр висміяв їх у п’єсах “Лікар мимоволі”, “Удаваний хворий”.
Серед тих, кого висміював Мольєр, були також представники
За часів Мольєра в Парижі діяла група святенників, яка була об’єднана назвою “Товариство святих дарів”. Таємне протегування цій громаді надавала сама королева-мати Анна Австрійська. Мета громади полягала в зміцненні католицької релігії в той час, коли виник протестантизм. Головний девіз громади: “Мета виправдовує засоби”. У дійсності ж був задум за будь-яку ціну втримати народ у духовній покорі. Члени громади проникали в будинки тих, кого підозрювали у вільнодумстві, з метою таємного нагляду та шпигунства. Будь-який вияв вільної думки переслідувався. З’явилася жорстока
Саме проти цього об’єднання фанатиків і святенників спрямував своє перо великий драматург. Його комедія “Тартюф” стала найзнаменнішою подією громадського життя середини XVII ст.
Тартюф (із французької мови перекладається як “брехун”), головний герой п’єси, з далекосяжними намірами оселяється в домі бюргера Оргона. Щоб викликати повну довіру господаря, людини вельми побожної, але легковірної, Тартюф сам прикидається святим та божим. Лицемірно прикриваючи свої наміри фальшивою доброчинністю і щирістю, Тартюф починає залицятися до дружини господаря, стає нареченим його дочки, отримує від нього дарчу на весь будинок та майно, нарешті, бере від Оргона скриньку з таємними документами, що було його головною метою. Після цього Тартюф виганяє свого благодійника з його власного будинку.
Найогидніші думки, бажання Тартюф приховує облудними фразами, прикривається цитатами з Біблії. Із його уст вилітають завчені принципи християнської моралі. І це ще більше підкреслює цинізм святенника, його розпусту.
“Проповіді” Тартюфа паралізують свідомість Оргона. Довірливий і простодушний, він несподівано для всіх, хто його знав, перетворюється на жорстокого й упертого тирана своєї родини. Інтереси своїх дітей, жінки, не кажучи вже про власні, Оргон підпорядковує “інтересам” Тартюфа. Він ніби втрачає розум, здається, помилкам його немає меж. І все ж таки (і в цьому заслуга його рідні) полуда спала з його очей. На жаль, лише тоді, коли підступний Тартюф досягнув такої влади, що боротися з ним було вже не під силу ні Оргону, ні його домочадцям. Рятує Оргона від розорення, втрати майна і в’язниці чудо. І цим чудом є король Франції Людовік XIV. Тут Мольєр лишається вірним традиціям класицизму: уславлення “справедливості” освіченого монарха.
Безумовно, фінальна сцена – арешт Тартюфа саме тоді, коли облудник збирався святкувати перемогу,- є штучною, нелогічною, але за законами комедії добро мало взяти гору, а зло – бути покараним. Мольєр знайшов свій варіант і вважав його абсолютно правильним.
Справжній король Людовік XIV також боявся поширення ордену Ісуса у своєму королівстві. Тому він прихильно поставився до комедії Мольєра. Незважаючи на це, церква не зняла заборони з комедії, хоча Мольєр кілька разів її переробляв. Так, якщо в першому варіанті Тартюф виступав у рясі, то в остаточному, третьому, він – світська особа.
П’єса “Тартюф” – найкраще творіння Мольєра. Вістря її сатири спрямоване проти лицемірства, яке в абсолютистській державі стало поширеною громадською вадою. Мольєр писав про свій метод роботи: “Я аж два акти використав на те, щоб підготувати появу мого негідника. Він жодної хвилини не примушує глядача сумніватися; його відразу впізнають за тими прикметами, які я йому дав; і від початку до кінця він не промовляє жодного слова, не робить жодного вчинку, які б не викривали глядачеві погану людину”.
Святенництво, плазування, віроломство, лицемірність були особливо притаманні паразитуючому духовенству. Але принциповий зміст комедії був настільки глибоким, що вона перетворилася на відкритий виступ проти феодально-католицької реакції в цілому.
Ім’я Тартюфа стало відомим усім освіченим людям світу. Воно ввійшло у світовий мовний ужиток як загальна назва лицемірства в усіх його проявах: підлості та розбещеності під личиною шляхетності, напускної, фальшивої побожності, усілякої нещирості. У такому значенні воно постійно трапляється в художній, політичній та публіцистичній літературі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)