Перші уроки народної моралі
Основні загальнолюдські моральні норми вироблялися народними масами протягом тисячоліть. Тому важливого значення народній моралі, показові її впливу на формування характеру і світогляду людей надавали майстри слова. З цього погляду заслуговує уваги автобіографічна кіноповість О. Довженка “Зачарована Десна”. Призмою, крізь яку проходили враження і роздуми зрілого художника, стали перші уроки народної моралі й етики, глибоко засвоєні малим Сашком у селянській хаті. Основу народної моралі, зокрема селянської, визначало ставлення до
Естетичні засоби української літератури грунтуються на традиційних прогресивних народних поглядах. Справжній гімн люди-ні-трудівникові звучить у творах А. Малишка, М. Стельмаха, М. Рильського…
Принципи народної моралі стали підвалинами моралі і О. П. Довженка. Вихований у повазі до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість “Зачарована Десна”, де автор шанобливо говорить про людей праці, про ставлення до неї як до Творчості. Ось, наприклад, слова матері, які визначають тональність усього твору: “Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь в землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість”. У нелегкій праці пройшло життя діда, “схожого на Бога”… Він “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”. Художник не просто описує враження дитинства. Образи близьких малюються з шаною і любов’ю, з гордістю за свій чесний і працьовитий рід.
Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі й на талант дядька Самійла, який був неперевершеним косарем. Він “обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава та хліб і каша”, і люди цінували його.
З особливою любов’ю описує О. Довженко батька, змальовуючи його портрет у гармонійному поєднанні працьовитості й фізичної досконалості (голова “темноволоса, велика і великі розумні сірі очі”, “тіло біле, без єдиної точечки, волосся хвилясте…, руки широкі, щедрі”), з високим інтелектом (він “з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів”, “такт розумів і шанобливість”). Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу підносили його, давали право письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги. Автор скрізь робить акцент на єдності цих рис.
Народна мораль пронизує кіноповість і в поглядах на дітей. У середовищі, де практично панував принцип “хто не працює, той не їсть”, праця була мірилом цінності людини.
Цей мотив повторюється О. Довженком у “Зачарованій Десні”: він вривався в дитячу душу, коли померли Сашкові брати, “а люди ридали і довго жаліли, що ні рибалок не вийде вже з нас, ні косарів у лузі…”, і тоді, коли баба в гніві благала для нього найстрашнішої кари, “щоб не вийшло з нього ні кравця, ні шевця, ні плотника…”
“Зачарована Десна” засвідчує, що весь уклад селянського побуту сприяє вихованню дитини в доброті. Хата, що ніби сама виросла, серед розкішної природи, настроювала на це: “У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись – можна? Милості просимо!”
Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя і ставлення селян до тварин і Рослин, до природи. Добрий господар, перш ніж сісти їсти, догляне худобу, домашню птицю. Така чуйність була нормою народної моралі і поведінки. Дід, наприклад, умів розмовляти з кіньми, волами, мати пестила кожну посаджену рослину.
У “Зачарованій Десні” письменник часто звертається до фольклору, визначаючи важливу роль народної творчості у вихованні кращих моральних якостей людей. Так, у грізному 1942 році О. Довженко схвильовано писав про українську пісню, в якій “боєць знаходив сили і завзяття, бойової щедрості, любові до народу…”
У “Зачарованій Десні” письменник робить наголос на всьому; доброму, що запало в дитячу душу, де “всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну”.
Самобутність кожного митця визначається насамперед тим, наскільки оригінальною і неповторною є його творчість, наскільки вагомим і примітним є його мистецький внесок у скарбницю духовного життя людства.
О. Довженко належить саме до тих митців, оригінальність яких є загальновизнаною і безсумнівною. Вражає його багатогранність таланту, енциклопедичність знань. Письменник від природи мав високорозвинене естетичне почуття, розуміння суті і значення зовнішньої, тілесної, і внутрішньої, душевної, краси людини, краси і величі рідної землі. Це дорогоцінне почуття і розуміння він успадкував від своїх батьків, від народу, а потім розвинув, удосконалив у процесі напруженої творчої діяльності. Митець мав незвичайну здібність спостерігати, ясно бачити, сприймати і фіксувати в пам’яті розмаїті естетичні явища життя. Довженкові було властиве небуденне вміння широко мислити естетичними категоріями, уявляти їх і передавати в образах.
Найширше розкривається система естетичних понять і категорій, суджень про прекрасне і потворне, високе і нице, трагічне і комічне у кіноповісті “Зачарована Десна”, яку написано в останній період творчості.
Твір “Зачарована Десна” є автобіографічним, має виразні жанрові прикмети ліричних спогадів. Основу його сюжету становлять теплі, ясні спогади письменника “про незабутні чари дитинства”, про свою сім’ю і своїх земляків, про бурхливу весняну повінь на Десні, сінокіс на лузі над чудовою річкою.
В ідейно-тематичному змісті “Зачарованої Десни” можна виділити дві важливі суспільні проблеми – проблему народного світогляду, моральної чистоти и досконалості народної душі і проблему взаємин людини – сільського трудівника – з природою. Письменник вивів ряд яскравих образів – добрих і талановитих людей праці, які несуть у собі риси прекрасного. Серед них рідні малого Сашка – дід Семен, лагідний і мудрий, схожий на Бога чи на святого Миколая на іконах; батько з гарним обличчям, з внутрішньою високою культурою думок і почуттів. “З нього,- говорить автор, – можна було писати лицарів, Богів, апостолів, великих учених чи сіячів, – він годився на все”. Вродливою була також мати, невсипуща трудівниця, що любила саджати різну городину в землю, “щоб проізростало”; їй всяка рослиночка приносила велику радість. Удача і вчинки Сашкових батьків були благородними, привабливими – такими робили їх любов до праці, чесне трудове життя.
Яскраве естетичне освітлення мають і інші персонажі – богатирська постать сільського коваля і рибалки діда Захарка; не менш велична і сильна постать – дядька Самійла, талановитого косаря, який орудував косою легко і вправно, “як добрий маляр пензлем”.
Автор-оповідач дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, а й їх вади. Тому з таким сердечним гумором письменник згадує про те, як Сашко смакував всякими ласощами на городі, повиривав зовсім молоду, дрібненьку морквицю…
Цікавими й радісними видавалися Сашкові всілякі події родинного життя – і народження в матері маленької дитини, і клепання коси та виїзд на сінокіс. А які чудові й дивовижні сни народжувалися у Сашковій душі і вдома, й на сіножаті, які образи витворювала його багатюща уява!
Звичайно, діалектична закономірність життя така, що поряд з гарним, прекрасним і величним існують і огидні явища, різні за своєю суттю життєві події і людські характери неминуче стикаються між собою, вступають у конфлікти. Тому і в своїй сім’ї Сашко бачив не тільки красивих, добрих душею діда, батька, матір, а й лиху, сварливу прабабу Марусинку, яка не могла жити без сварки, яка кляла і ненавиділа все живе.
Багатим естетичним змістом сповнені картини природи. Автор захоплено пише: “Благословенна будь, моя незаймана Дівице Десно, що згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим…”
Ідеал Довженка яскраво виражено у типових образах трудівників українського села – хліборобів, косарів, ковалів, рибалок – мудрих, працьовитих людей, що жили у повній гармонії з навколишньою природою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)