Будинок Полтавської земської управи вважається пам’ятником українського архітектурного стилю, початого Василем Кричевским.
Перемога в конкурсі проектів стала особистою перемогою тридцятирічного художника-архітектора, що мав прекрасний эстетический смак і неабиякий будівельно-проектний досвід, тому що працював у цій сфері з п’ятнадцяти років. Він наполегливо займався самоосвітою, стажувався в майстерні популярні в той час архітекторів, малював акварельні види окраїн міста, у Харківському університеті слухав лекції відомих
учених, був знаком з багатьма художниками: Григорієм і Іваном Мясоєдовими, Михайлом Врубелем, Миколою Уваровим. Початок творчої діяльності художника доводиться на той період, коли лише одиночні представники української інтелігенції замислювалися над долею культури свого народу. Земської будинок, побудований по проекті Василя Кричевского, дуже відрізняється своєрідною архітектурою, вдало вписується в природне середовище. Загальна імпозантність, урочистість і парадність витримана й доповнена вдалим відбором національних форм, як у загальному рішенні, так і вдеталях.
Будівельник полтавського “палацу”
широко використав, творчо переосмисливши, прийоми, форми й деталі традиційної архітектури й будівництва (народного, оборонного, культового), що існувало на землях України й, зокрема, на її лівобережній і центральній частинах. В. Кричевский органічно з’єднав традицію з новітніми архітектурними потребами. У численних композиціях, виконаних у майоліці, прикрасах на дереві, настінному малюванні, відчувається глибинне засвоєння В. Кричевским народної художньої культури. Його артистичні й професійно ясні композиції базуються на традиціях домашнього настінного малювання, на килимових і тканних виробах з їх геометричними й рослинними візерунками, на барокковском шиття, полтавських рушниках, на розписах глазурованого кахля, малюванні на мисках, тригранно-виїмчастому дерев’яному різьбленню
Зовнішня архітектура відповідає внутрішньої. До речі, це було характерно для народної, церковної архітектури України й початок входити в професійну архітектурну практику на початку XX сторіччя