Переказ роману Жана Жироду “Зигфрід і Лимузен”
Оповідання ведеться від імені оповідача, якого кличуть Жан. У січні 1922 р. він переглядає німецькі газети, щоб знайти хоч одне добре слово про Францію, і раптом натикається на статтю, підписану ініціалами “З. Ф. К.”, де майже дослівно повторюються фрази з оповідання його друга Форестье, що пропав без звістки під час війни. До здивування Жана, у наступних опусах нахабний плагіатор ухитрився запозичити дещо з неопублікованої спадщини Форестье.
Загадка здається нерозв’язної, але отут сама доля посилає Жанові графа фон Цельтена. Колись
Вислухавши оповідання Жана про таємничого плагіатора, Цедьтен обіцяє все з’ясувати й незабаром повідомляє з Мюнхена, що 3. Ф. К., можливо, не хто інший, як Форестье. На самому початку війни на поле бою підібрали голого солдата в гарячковому маренні – його довелося заново вчити їсти, пити й говорити німецькою мовою. Йому дали ім’я Зигфрід фон Клейст на честь найбільшого героя Німеччини й самого проникливого з її поетів
Жан відправляється в Баварію з фальшивим канадським паспортом. Коли він виходить із поїзда, на серце в нього стає важко – тут навіть від вітру й сонця разить Німеччиною. У цій країні брови в апостолів нахмурені, а в богородиць вузлуваті руки й відвислі груди. В очах рябить від штучної порожньої реклами. Настільки ж дивовижна й неприродна вілла “Зигфрід” – її старезність схована побілкою. Німці дорікають французів за пристрасть до румянам, а самі гримують свої будинки. У людини, що вишли в темний сад, є всі незаперечні прикмети жителя Німеччини – окуляри в підробленій черепаховій оправі, золотий зуб, гостра борідка. Але Жан відразу довідається Форестье – яке сумне перетворення!
Жан поселяється в кімнаті, вікна якої виходять на віллу. Перш ніж зустрітися із другом, він їде на трамваї в Мюнхен і бродить по місту з почуттям переваги, як і личить переможцеві. Колись він був тут своєю людиною, але минулого не повернути:
Від колишніх щасливих днів залишилася тільки Ида Эйлерт – у свій час Жан любив трьох її сестер. Ида приносить новини: усе тут побоюються змови, на чолі якого коштує Цельтен. Жан уважає, що боятися нема чого: Цельтен завжди пристосовував важливі події до 2 червня, своєму дню народження, а план на цей рік уже складений – Цельтен вирішив залікувати зуби й почати книгу про Схід і Захід
У будинок Зигфріда Жана вводить старий знайомий – принц Генріх, Спадкоємець Саксен-Альтдорфского престолу народився в один день із германським імператором і вчився разом з ним: хлопчики завжди сварилися на уроках англійського й мирилися на уроках французького. Принц набагато перевершує шляхетністю свого жалюгідного кузена – досить зрівняти їхніх дружин і дітей. Палкі й відважні нащадки принца Генріха склали целую повітряну флотилію – нині всі вони вбиті або покалічені
Жан стежить із вікон за тим, як одягається Зигфрід: Форестье завжди любив білу білизну, а тепер на ньому лілова фуфайка й рожеві кальсони – такі ж були під мундирами поранених пруссаків. Винести цього не можна: потрібно викрасти Форестье в хоронителів золота Рейну – цього сплаву німецької наївності, пишності й лагідності. Ида приносить циркуляр германського штабу про навчання солдат, що втратили пам’ять,: до них покладалося приставляти доглядальницею пишногрудую блондинку з рум’яними щоками – ідеал німецької краси. З будинку Форестье виходить жінка, що відповідає всім параметрам циркуляра. У руках у неї оберемок троянд, а Форестье дивиться їй вслід, немов сновида
За рекомендацією принца Генріха Жан проникає до Зигфріда як учитель французької мови. У домашній обстановці він зауважує ті ж обтяжуючі зміни, що й в одязі: раніше квартира Форестье була заставлена чудовими дрібничками, а тепер усюди розвішані великовагові виречення німецьких мудреців. Урок починається з найпростіших фраз, а на прощання Зигфрід просить посилати йому зразки французьких творів. Першому з них Жан дає заголовок “Солиньяк” і докладно описує каплицю, собор, цвинтар, струмок, ніжний шелест тополь Лимузена – провінції, де обоє друга народилися
Цельтен знайомить Жана з доглядальницею Клейста. Втім, п’ятнадцять років тому Жан уже бачив Еву фон Швангофер у будинку її батька – слізливого романіста, улюбленця німецьких домогосподарок. А Цельтен розповідає Еве про свою першу зустріч із Жаном: до вісімнадцяти років він страждав кістковим туберкульозом, ріс серед старців і всіх людей представляв старезними, але на карнавалі в Мюнхені перед ним раптом стало вісімнадцятирічну особу з білосніжними зубами й блискучими очами – з тієї пори цей француз став для нього втіленням юності й радості життя
Після другого заняття Жанові сниться сон, начебто він перетворився в німця, а Клейст став французом: морок і вага згущаються навколо Жан-німця, тоді як француз-клейст на очах знаходить повітряну легкість. Потім до Жана є Ева, що зробила необхідні розвідки: дарма Жан прикрився канадським паспортом – насправді він уродженець Лимузена. Ева вимагає залишити Клейста в спокої: вона не допустить його повернення в ненависну Францію. У відповідь Жан говорить, що не харчує злості до знехтуваної Німеччини: архангели, даровав Франції перемогу, відняли в неї право ненавидіти. Нехай німецькі дівчини моляться про синів, які помстилися б Франції, зате французькі студентки, що вивчають німецьку мову, покликані до великої місії – просвіщати переможених
У Мюнхен приїжджає Женевьева Прат, що була кохана Форестье. Утрьох вони відправляються в Берлін, де їх наздоганяє Ева. Боротьба за Клейста триває: Ева намагається викликати ненависть до французів тенденційною добіркою газетних вирізок, а Жан у черговому творі нагадує Другові про найбільший лимузенском поеті Бертране де Борне. На торжествах на честь Гете Жан згадує про січневий ювілей Мольера: якщо перші нагадують тужливий спіритичний сеанс, те другий був іскрометним святом життя. Мерзенність Берліна вселяє Клейсту відраза, і вся компанія перебирається в Зассниц – саме там перебуває госпіталь, де з Форестье зробили німця. Жан спостерігає за Евой і Женевьевой:
Монументальна німецька красуня не витримує ніякого порівняння із граціозною й природною француженкою. Женевьева володіє даром справжнього жалю – вона зціляє людські прикрості однією своєю присутністю. Клейст метається між двома жінками, не розуміючи своєї туги. Насправді він повинен вибрати країну
Безтурботний відпочинок переривається бурхливими подіями: у Мюнхені відбулася революція, і граф фон Цельтен оголосив себе диктатором. Взявши напрокат автомобіль, компанія їде в Баварію: їх пропускають вільно, тому що громадянин 3. Ф. К. одержав запрошення ввійти в новий уряд. У Мюнхені з’ясовується, що Цельтен захопив владу в день свого народження. Жан через непорозуміння попадає у в’язницю: його випускають на волю через чотири дні, коли Цельтен відрікається від трону. Колишній диктатор повідомляє привселюдно, що Клейст – зовсім не німець. Вражений Зигфрід укривається на віллі Швангоферов. Йому читають повідомлення з різних країн, і він намагається вгадати свою невідому батьківщину. Останнім ударом стає для нього смерть тендітної Женевьеви, що пожертвувала здоров’ям і життям, щоб розкрити йому ока. Уночі Жан і Зигфрід сідають у поїзд. Забувшись важким сном, Клейст щось бурмоче по-німецькому, але Жан відповідає йому тільки по-французькому. Час біжить швидко – от уже за вікнами прокидається рідна Франція. Зараз Жан лясне друга по плечу й покаже йому фотографію тридцятирічної давнини, підписану його сьогоденням ім’ям
Е. Д. Мурашкинцева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)