Переказ роману Яна Вайсса “Будинок у тисячу поверхів”
Дивна Історія дивної людини, що прокинувся у величезному будинку без вікон і виходів. Тут багато сходів, кімнат і людей – але мало хто з мешканців будинку знають, що являє собою будову, у якому вони живуть. Хто він, людина, що вважає себе детективом, що ится викрадену принцесу, але нічого не пам’ятає про своє минуле? У чому зміст гігантського стовпотворіння, усередині якого він виявився? І що за червоний трикутник переслідує його в снах, з кожним разом лякаючи усе більше й більше?.. Всі відповіді знає тільки таємничий власник будинку – Огисфер
“Будинок у тисячу поверхів” я вперше прочитав десь в 13 років. Стару книжку в синій обкладинці взяв у місцевій маленькій бібліотеці, заінтригований назвою й незвичайними ілюстраціями, які попадалися усередині. Це були часи, коли я міг оцінити лише сюжет добутку, не вникаючи в його глибинний зміст, але й тоді роман мене скорив з перших сторінок. Історія мандрівок Петра Брока по Вавилонській вежі сучасності подається дуже захоплююче й насичено,
И тільки потім, року два-три назад, знову перечитуючи чудовий роман, я міг з розумним видом аналізувати його зміст. Озброївшись такими зручними слівцями, як “антиутопія”, “соціальний протест”, “модель суспільства”, “критика диктатури”, не так складно докопатися до того, що хотів повідомити нас автор, що написав роман наприкінці 20-х років минулого століття як застереження. Не так складно, однак щось не дуже хочеться. Так, звичайно, “Будинок у тисячу поверхів” – це талановита антиутопія, що показує нам виворіт капіталістичного суспільства. Але ще це в якої-те мері казка: зі своєю мовою, своїми символами й впливом на розум. І мені не хочеться сприймати роман інакше.