Переказ “Прапороносці” – Голубой Дунай
Ішли запеклі бої. Офіцери жартували, що із всіх радянських військ – вони на захід усього, тому що найближче підійшли до Будки. У столиці почалася паніка. Багатії тікали на захід, а бедные люди в села, у пошуках хліба. Один раз на подвір’я, де зупинився Вася Багиров зі своїми бійцями, зайшов якийсь старий і запропонував свою допомогу на кухні. Жартома кухар дав йому завдання нарубати дров, вибравши для цього чималу колоду. Угорець не вмів цього робити. Бійці глузували з несподіваного гостя, уважаючи його капіталістом. Але він виявився художником,
Відступаючи, ворог мінував за собою шляхи. Мінометники
Німці уповали на Будапешт як на останню надію. Це місто було самим великим залізничним і автомобільним вузлом, що оберігав Німеччину з півдня. Тому фашисти стягали сюди численні війська. Але наші їх оточили. Наприкінці грудня 1944 року по всій лінії фронту армійські радіостанції зверталися до оточених німців, пропонуючи прийняти парламентаріїв з ультиматумом: щоб зберегти угорську столицю й уникнути жертв, фашистським військам гарантувалися гуманні умови капітуляції. Але обох парламентаріїв фашисти підступно вбили. Наші воїни кипіли від гніву. Охоплений полум’ям, Будапешт п’ятдесят днів здригався від гарматних ударів.
Запеклі бої велися на вулицях угорської столиці. У таких умовах навіть штаб перебував на передовий. Командир роти Кармазин кожного мінометника перетворив на огневика, тому що їздові тут були не потрібні. Фашисти засіли на цвинтар, і наша піхота не могла їх звідти вигнати. Черныш коректував мінометну стрілянину з будинку, що зайняв його взвод. Він зрідка перегукувався із Сашком Сиверцевим, що стояв з іншої сторони горища. Вороги потрапили в дах, і хлопці ледь не загинули. Чекаючи підкріплення вони згадували свої рідні місця. Сашко розповідав про своє рідне місто Ленінграді, захоплювався панорамою Будапешта, що нещадно знищували фашисти. Він умів поважати красу, тому що до війни закінчив школу й хотів стати художником. Найбільше збурювання викликало в нього руйнування мостів. На допомогу піхотинцям прийшли дві самохідки й протаранили стіну цвинтаря. Піхотинці пішли на штурм. Черныш підтримував їхнім мінометним вогнем. Бій тривав до вечора, тому пожежі над містом ставали яскравіше. Євгеній вів спостереження з даху будинку. Для того, щоб увести в бій свої міномети, йому потрібно було вирубати кілька каштанів. Командир роти, Іван Антонович, наказав Хаецкому знайти сокиру й пилку. Наших бійців скрізь супроводжував художник Ференц, що був їм замість перекладача. Цього разу Ференц із Фомою спустився в бункер, де сховалися від обстрілу мирні жителі. Люди звели перешкоду, тому що думали, що будуть їх мучити пилками й сокирами. Ференц заспокоїв будапештцев. Довідавшись, що збираються вирубувати каштани, жінки попросили залишити дерева заради дітей. Цей безперспективний район угорського міста так забруднений, що ніде й малятам пограти. Іван Антонович урахував прохання місцевих жителів і придбав серед них неабияка пошана. Ференц із тугою дивився на палаючий Будапешт, тому що це було його рідне місто, що він увічнив у багатьох своїх роботах.
Тривали запеклі бої за кожну вулицю, кожний квартал, кожний будинок. У готелі “Європейської” засіли вороги. Вибити їх послали самих заслужених бійців, серед яких був і Фома Хаецкий. Керував цією завзятою групою старшина Вася Багиров. На завдання він відбирав собі напарників по знайомству. На війні в радянських воїнів існував лише один привілей – на небезпечне завдання йти першими. Вася Багиров зі своїми бійцями розбудив Ференца. Той познайомив їх із другом-пролетарем. І вони повели солдатів підземними бункерами до готелю, з якої потрібно було вибити німців. Проважатыми були також сестра пролетаря й дівчина-хорватка Маричка. Вони опинилися на подвір’я готелю, на даху гаража. Спереду в них був важкий нічний бій. Старшина розподілив свою штурмову групу на різних поверхах готелю. Собі й Хаецкому залишив найважчий, перший. Поки Багиров закидав гранатами кімнати, Хаецкий відчиняв завалені вхідні двері, щоб впустити основну масу бійців. Брати Блаженки, що штурмували третій поверх, захопили ворожий міномет і продовжували отстреливаться.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)