Переказ поеми Гете “Фауст”
Поема Гете ” Фауст ” написана в ХVІІІ столітті, дотепер вражає читача глибиною розкриття вічних тим, що хвилюють все людство. Боротьба добра й зла; пізнання сенсу життя на землі; визнання людини вищим утвором Бога, здатним творити й бути щасливим від цього. Образ Фауста не один раз з’являвся в добутках світової літератури. Історична особистість, він жив у ХVІ столітті й був ученим-чорнокнижником, що заперечував науку й релігію й продавшим свою душу дияволові. Але тільки завдяки генієві Гете цей герой став відомий усьому світу як втілення
Вся поема по суті є якимось діалогом у дії між двома протилежними по світогляду персонажами: Фаустом і Мефистофелем. Фауст, що прожив довге життя, що володіє глибокими знаннями, але так і не зрозумів істину людського буття, і Мефистофель, упевнений у тім, що мир завжди буде недосконалий, а людина – нікчемна перед цією недосконалістю. Вічно незадоволений і шукаючий Фауст – і врівноважений, розважливий Мефистофель. Повний страстей і емоцій учений – і Сатана, геть-чисто позбавлений якого-небудь їхнього прояву. Прагнення
Мефистофель Гете – не злісний чорт, яким звикли бачити цього персонажа читачі. У його вуста письменник нерідко вкладає гіркі слова істини. І часто стає незрозуміло, кому симпатизує автор – ученому або чортові, він скоріше спостерігає за їхньою полемікою. Багато дослідників уважають (і я розділяю їхню точку зору), що саме образ Мефистофеля Гете став прообразом відомого булгаковського Воланда. А особлива симпатія автора до “Фауста” служить ще одним підтвердженням цьому. Втім, повернемося Кгете.
Розчарованому в досконалості миру й людях Мефистофелю залишається лише грати з людиною, і він б’ється об заклад із самим Господом, вибравши як об’єкт суперечки Фауста. Мефистофель упевнений, що знає все про людські страсті й напевно зможе запропонувати Фаустові те, що змусить ученого викликнути: “Зупинися, мгновенье, ти прекрасно!”. У цей же момент, відповідно до умов парі, душу Фауста повинна потрапити Вад.
Із цього й починається своєрідна подорож героїв: спочатку в повсякденному житті німецького суспільства, потім – у тимчасових просторах. Мефистофель намагається спокусити Фауста вічною молодістю, грошима, любов’ю, владою, силою краси… Іноді Фауст майже почуває себе щасливим, але це відчуття лопається, як мильна булька: спокушена їм Маргарита гине; умирає й син Фауста й Олени Прекрасної – Евфорион – а з ним зникає й сама кохана вченого
Нарешті Фауст приходить до істини й з’ясовує, що сенс життя людини – творити, творити, жити й трудитися на благо людям, приносячись їм користь, борючись за щасливе Майбутнє людства. Під час побудови їм нового міста, осліплений фізично й прозревший духовно, Фауст вимовляє заповітні слова. Але Мефистофель не виграє парі – сили Раю не дають йому забрати душу вченого в Ад. Людський розум, всупереч трактуванню Мефистофеля про те, що це і є причина всіх людських страждань, восторжествував і святкує свій тріумф. І все-таки враження утопії в читача не складається, фізична сліпота головного героя явно вказує на те, що в реальному житті такого щасливого кінця може й не бути
Передати всю глибину змісту поеми “Фауст” на словах просто неможливо. Це добуток потрібно читати й перечитувати, з кожним прочитанням відкриваючи для себе щось нове. Відзначу тільки, що людина, що взяла в руки цей добуток, повинен бути досить досвідченим читачем і розуміти, що “Фауст” – не розважальне чтиво, яким можна просто скрасити години відпочинку. Це глибоко філософська поема, що змушує думати, робити висновки, учитися й навіть міняти щось у своєму світогляді
“Фауст” – з тих добутків, які обов’язково варто прочитати кожній людині. І не варто сумніватися, дивлячись на час написання поеми, – вона ставиться до вічних утворів, актуальним в усі часи
(2 votes, average: 3.50 out of 5)