Переказ першої пісні поеми Байрона “Паломництво Чайльда Гарольда”
Герой Байрона – зі знатного роду, його блискучі предки за заслуги перед Англією (Альбіон – древня назва Британських островів) “здобули славу й пошану”. Життя не доставляло Чайльд Гарольду ніяких турбот, він жив, подібно метеликові, не замислюючись про завтрашній день, як раптом, коли юнакові минуло вісімнадцять, “у розквіті життєвого травня”, йому все знудило, спрага насолод охолонула й наступило пересичення – “хвороба розуму й серця фатальна”.
Розчарувавшись у світлі і в його задоволеннях, він вирішує покинути
Спадщина, будинок, маєтки родові, Чарівних дам, чий сміх він так любив… Вином безцінним повні склянки Все те, чим розкіш радує гульвіс, Він проміняв на вітри й тумани, На рокіт ніжних хвиль і варварські країни
Перед нами розгортається у стрімкому русі неосяжна, що блищить всіма фарбами романтичного “місцевого колориту” панорама країн, через які лежить шлях байроновского прочанина. Першої він відвідує Португалію. Цей край повний
Герой описує краси Лісабона й разом з тим відзначає, що поблизу це місто втрачає свою принадність: він брудний, душен, тут все нечисто, неохайно, мирний трудівник “не обгороджений законом”. Біля дороги коштують хрести – це сліди насильства й розбою, які “на цей край набіг здійснили свій”.
Чайльд Гарольд поспішає далі, в Іспанію. На його шляху лежить Мафра – величезних розмірів палац-монастир, що багато років був резиденцією португальської королеви Марії I Божевільної. “Вавилонська блудниця” – католицька церква, на думку автора, спорудила серед гір цей палац для того, щоб “усім хотілося тільки веселитися, простити їй (церкви) страти, кров – верб розкоші забутися”. Але от пагорби стають усе рідше, полючи убожій і перед байроновским мандрівником “земля Іспанії нагая”. Тут навіть пастух звик володіти клинком, оберігаючи від ворога свої череди. “У сусідстві з неприборканим ворогом іспанець повинен бути солдатом иль рабом” – на відміну від португальця, якого автор називає “подлейшим з рабів”. (Фактична окупація Іспанії Наполеоном викликала цілий ряд народних повстань, які жорстоко придушувалися.) Чайльд Гарольд бачить Севілью. Це місто ще вільне, “ще блищить буйною красою”. Але й над ним уже кружляє насильство (незабаром населення міста капітулює перед особою значних сил наполеонівської армії). У Севілью “вогненної п’ятої ввійде тиран”, зрадить його розбою й грабежу
Іспанія засліплює Чайльд Гарольда буйством своїх фарб, його скоряє національний темперамент іспанців і особливо – легендарна краса іспанок:
“Як водоспад, волосся її хвиля, Бездонних очей променистих глибина, Чарівний сміх, живий і необмежений, И слово мерхне, кисть осоромлена…”
Але ще більше захоплює його сила характеру іспанок. Хоча в іспанках і “немає крові амазонок” – вони створені для чарів любові, але в ситуації опору ворогу іспанська жінка здатна стати поруч із чоловіком, а те й замінити його (серед захисників міста Сарагосси особливо прославилася дівчина Августина, прозвана Сарагоссой. Вона безстрашно заміняла в боях полеглих повстанців-артилеристів: Байрон нагадує
У цьому зв’язку про героїчний опір міста, що двічі витримав облогу наполеонівських військ:
“Улюблений поранений – сліз вона не ллє Упав капітан – вона веде дружину, Свої біжать – вона кричить: уперед! И натиск новий смів ворогів лавину”.
Але підемо за нашим героєм далі. От горда стародавня Севілья, от “Кадикс многоглавий”. Тут з ранку до ночі й з ночі безперервно юрбиться дозвільний люд, “плащі, мантильї, капелюхи, віяла”, усюди сміх – місто веселиться. Субота ж призначена для відпочинку й спокою. Але “християнам не до солодкої ліні”. Назавтра – свято. І який – корида! Чимало рядків Байрон присвячує опису цього видовища. На стадіоні яблуку ніде впасти. У середині кола – піший матадор у блискучому вбранні. Він “пробує повільної стопою, чи гарний грунт; удар його клинка, як блискавка”. Сурмлять труби – і на арені сильним стрибком з’являється “потужний звір…” Один невірний крок матадора може бути смертельним… Він дражнить бика, змушує його до бою… І нарешті – “бик летить що зірвалася горою… змах, блиск, і кінчений бій”.
Краса іспанок навіяла Чайльд Гарольду спогаду про його колишні любовні перемоги, коли він “любив иль бачив сон”. Хоча принадність жінок у ньому давно не будила почуттів, один раз він “кинув виклик сатані” і, сидячи при місяці із красунею Інесою, склав у її честь станси
(2 votes, average: 4.50 out of 5)