Переказ легенди про Сонну Лощину
На східному березі Гудзону, у глибині однієї з бухт, коштує Село, неподалік від її є лощина, що за її тишу й безтурботність, а також за флегматичну вдачу її мешканців прозвали Сонної. Місце це немов перебуває під якимось закляттям, що заворожило розуми місцевих жителів, які живуть у світі мрій наяву. Вся округа буяє сказаннями, “нечистими місцями”, марновірствами. Головний дух, що відвідує цей зачарований куточок, – Вершник без голови. Говорять, що це тінь гессенського кавалериста, якому в бої відірвали голову гарматним ядром; тіло його
У цих місцях років тридцять назад жив бедний сільський учитель Икабод Крейн – довготелесий незграбний парубок, сумлінний педагог, що свято дотримував правило “хто жалує різку, той псує дитини” і впевнений, що провинений пустун “буде пам’ятати й дякувати йому до кінця своїх днів”. Він являв собою суміш лукавства й простодушності, любив блиснути освіченістю, особливо перед миловидними дівчинами, був регентом церковного хору, а також відрізнявся завидним апетитом. Його улюбленою книгою була ” Історія
Душею свята був Бром Боні, що прибула верхи на Чорті – гарячому вороному коні. Икабод, радуючись смачному угощенью, мріяв про те, що одного чудового дня він жениться на Катрине й прибере до рук ферму ван Тасселей. Після танців всі стали розповідати про парфуми й примар, і Бром Боні повідав історію про те, як один раз уночі зустрів Вершника без голови й запропонував йому “померяться в стрибку, обіцяючи, у випадку поразки, піднести “безголовому” чашу відмінного пуншу”. Боні ледве не переміг, але на церковному мосту гессенец вирвався вперед, розсипався вогненним спалахом і сгинул. Після свята Икабод затримався, бажаючи поговорити з улюбленої наодинці, але розмова їх був недовгим, і Икабод вийшов у повній зневірі. Вертаючись уночі додому, він помітив вершника богатирського додавання на могутньому чорному коні
Икабод у страху поскакав уперед, але вершник не відставав. У якусь мить фігура вершника чітко обрисувалася на тлі нічного неба, і Икабод побачив, що голова у вершника не на покладеному місці, а прив’язана до луки сідла. Кінь Икабода мчався як вихор, але посередине яру попруга ослабнула, і сідло зісковзнуло на землю. В Икабода промайнула думка про те, як розсердиться хазяїн, що позичив йому святкове сідло, але зараз йому було не до сідла: він поспішав до церковного моста, згадуючи, що саме там зникла примара, состязавшийся із Бромом Бонсом. Раптом Икабод побачив, як вершник піднявся в стременах і кинув у нього своєю головою. Голова із тріском ударилася об череп Икабода, і він без свідомості звалився на землю. Ранком старий кінь без сідла й без сідока повернувся до хазяїна. Під час пошуків було знайдено зламане сідло, а за мостом
Біля струмка – капелюх Икабода й розбита вщент гарбуз. Місцеві жителі вирішили, що Икабода відніс Вершник без голови, але один старий фермер, через кілька років після цієї події ездивший у Нью-Йорк, розповів, що Икабод Крейн здорово. Переселившись в інший кінець країни, він став політиком, депутатом, писав у газетах і під кінець зробився світовим суддею. Що ж до Брому Бонса, те він женився на Катрине ван Тассель, і було замічено, що щораз, коли при ньому розповідали історію Икабода, на його липі з’являлося лукаве вираження, а при згадуванні про гарбуз він починав голосно сміятися
О. Э. Гринберг
(1 votes, average: 5.00 out of 5)