Переказ легенди про історію про квіти
Полюбила дівчина юнака із синіми-синіми очами. І забрали хлопчиків на службу. Там він потрапив на війну й вигин. А дівчина все визирала його й плакала на місці їхнього прощання. Якось вона побачила паростки, які незабаром розцвіли сині-сині, начебто проговорювали: “Це – я, повернувся до тебе волошками”. Відтоді дівчина з нетерпінням чекала літа. А тільки-но наливалися колоски, як бігла вона в поле, щоб помилуватися очами коханого, які синіли серед полів. Довго вважалося, що волошка – це бур’ян, що засмічує посіви зернових культур,
А дівчини, виплітаючи віночки на Івана Купала, неодмінно вплітають між квітами й волошки, як часточку синявого неба, як символ вірності
На краю невеликого хутора, під самим лісом стояла маленька хатинка. Жили в тій хатинці щасливо лісник із дружиною й донечкою-красунею. І прийшло до них нещастя: занедужала лісничиха й незабаром умерла. Залишився батько з донечкою.
Вечоріло. Недалеко від будинку лісник почула, начебто якась собачка скиглить під кущем калини. І хоча поспішав, все-таки його начебто хтось потягнув туди. Лісник обережно розгорнув галузі й жахнувся, побачивши, як поиздевались над його дорогою донечкою. Він миттю знайшов деревій, взяв його листки міцно розім’яв пальцями й приклав до ран доні. А потім взяв її на руки й заніс у будинок. На мачуху глянув так, що вона миттю схопила свої пожитки й зникла назавжди. Лісник з донечкою-красунею надалі жили самі. А від ран і сліду не залишилося. Це деревій!