Переказ легенди “Калевала”. Карело-фінський народний епос

Короткий зміст четвертої руні. Головний герой – старий, вірний Вяйнямейнен (Вяйне), “віковічний песнопевец”, зустрічає в лісі сестру свого суперника по співі Еукахайнена – юну Айно. Він просить її стать його дружиною. Айно в сльозах біжить додому й розповідає про цьому своїй матері. Мати забороняє їй засмучуватися, велить радуватися й ошатно одягтися. Дівчина продовжує плакати й говорить, що не хоче йти заміж за старого. Засмучена, вона йде в ліс. Заблудившись і потрапивши на безлюдний берег моря, вона хоче викуплятися в море й тоне.

Мати дні й ночі оплакує свою дочку, що потонула

Рунь п’ята

Звістка про загибель нареченої доходить до Вяйнямейнена. Виплакавши кілька днів про красуню Айно, що потонула “у хвилях вод широкошумних”, він з важким серцем відправляється на берег моря й звертається до “сплячий Унтамо” (божества сну) із проханням сказати, де ховаються морські діви Велламо. Унтамо відповідає йому, що Велламо живуть “на мрячному остро-вочке, у темряві морів глибоких”.

Вийшов тоді Вяйне на човнову пристань, взяв вудки, оглянув лісочки й поплив до тому “мрячному островочку”. Причаливши до берега, він закинув

вудку у воду й став чекати. На ранковій зорі він виловив дивну сьомгу: “Дивна рибка! Ніколи таких не бачив!”- дивується старий Вяйне. Знявши з пояса срібний ніж, він приготувався вже розрізати її, щоб з’їсти на сніданок, відокремивши собі й на обід, і на вечерю, як раптом рибка вислизнула з його рук і кинулася в море, перетворившись у морську діву Велламо.

Відпливши від тури Вяйне й піднявши із хвиль голівку, вона заговорила:

“Ой ти, старий Вяйнямейнен! Не потім я вийшла в море, Щоб мене, як сьомгу, різав, Щоб розпластував, як рибку, З мене готовив сніданок… Для того я вийшла в море, Щоб курочкою спокійної На руках твоїх сідати, Бути все життя твоєї женою, Щоб тобі постіль готовити, На постіль збивати подушку, Забирати твоє житло, Підмітати підлоги в покоях; Щоб дрова носити в хатинку, Роздмухувати велике полум’я, Пекти тобі більші хліби Так медяні коржі, Підносити й кружку пива, Пригощати тебе, чим хочеш. Я зовсім не сьомга моря И не окунь вод глибоких: Я дівиця молода, Еукахайнена сестриця; Ти мене шукав так довго И бажав у теченье життя

Мовив смутний Вяйне, що упустив рибку, що була його нареченою, що потонула, Айно: “Еукахайнена сестра ти? ПРО, повернися до мене скоріше”. Потяг він мережі й через рифи, і по спокійній воді, але “з риб, що живуть у море, не піймав він милої рибки”. Згадав Вяйне свою померлу матір і пошкодував про те, що комусь тепер його утішити в горі, підтримати у важку хвилину, “щоб суму не піддався”. Мати Вяйне пробудилася в могилі, “з води у відповідь сказав”: син не повинен засмучуватися, нехай він відправляється в країну Півночі Похъе-лі, де чимало красунь получше Айно, і візьме в дружин одну з них


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ легенди “Калевала”. Карело-фінський народний епос

Categories: Скорочені твори

Links