Переказ глави з роману “Війна й мир”: Ніч у Втішному

По визначенню, даному в Словнику літературознавчих термінів, епізод – це уривок, фрагмент якого-небудь художнього твору, що володіє відомою самостійністю й закінченістю. Функціонування цього слова як літературознавчого терміна пов’язане з давньогрецькою драмою, де воно позначало частину дії між виступами хору. Епізод у художньому творі – не тільки подія в житті героїв, але й складова частина добутку, що втілює найважливіші риси ідейно-художньої своєрідності добутку вцелом.

Шлях героя, як правило, пов’язаний з ланцюгом епізодів,

у яких і розкривається образ цього героя, так чи інакше виражається авторська оцінка

Так, наприклад, епізод “Місячна ніч у Втішному” відіграє величезну роль. Опис місячної ночі у Втішному, котрої любуються одночасно князь Андрій і Наташа, емоційно й романтично підняте. Велика кількість епітетів у порівняно короткому уривку передає відтінки контрастних квітів: чорну, білу й срібного, – і гру світла й тіней – ніч нерухомо-світла, дерева чорні з однієї й серебристо-освещенние з іншого боку, рослинність зі сріблистими подекуди листами й стеблами,, дах – блискуча росою, дерево з яскраво-білим

стовбуром, повна місяць на світлому, майже беззоряному небі. Ніч, місяць, світло р тіні – все чарує незабутньою принадністю. Адже саме такий стан природи впливає на думки й поводження героїв даного уривка

Автор показав нам всю сутність внутрішнього миру героїв. Наташа, любуючись незвичайною красою зоряного неба, підкликає Соню до вікна й викликує: “Адже отакої чарівної ночі ніколи не бувало!” ПРО, як пожвавлюється героїня побачивши прекрасного’ Автор не зрячи звернув на цю увагу, тому що не кожний його персонаж наділений умінням зауважувати красу навколишнього світу. От і Соня не розуміє поводження Наташи. Ця дівчина позбавлена почуття прекрасного. “Пустоцвіт!” – скаже згодом про неї Толстой, відрізняючи її від Наташи, що приносить навколишня радість і щастя. Випадково ця розмова почув князь Андрій Болконский, що от уже якийсь час як пішов у себе. Ця розмова можна назвати початком відродження Болконского до життя, – розмова, що викликала несподівану плутанину молодих думок і надій… Момент життя, що повернув йому згодом надії на щастя й прагнення до великої цивільної діяльності. Таким чином, цей епізод відіграє величезну роль у цілісності всього добутку. На наочному прикладі можна переконатися, як добрий і ніжний внутрішній мир Наташи, як приземлена Соня й що автор не розділяє героїв на гарний і злих, а ще раз підкреслює, на прикладі князя Андрія, що вони мінливі

Недарма роман Л. Н. Толстого ” Війна й мир” порівнюють зі священною Біблією. Його думка про Війну й Світ, про теперішнє життя актуальна й донині. Адже що таке справедливість, зло, добро? Цього ніхто не знає. Коли сперечаються князь Андрій Болконский і Пьер Безвухе в Богучарове, “що таке теперішнє життя”, “справедливість, зло, добро”, вони не сходяться в думках. Пьер говорить, що треба жити для інших, не –

Обходжено робити людям добро й не треба заподіювати зло іншим людям, а князь Андрій говорить, що не може знати, що для інших добре, а що погано. На думку князя Андрія, зло – це каяття совісті й хвороби, а цього ти заподіяти людям не зможеш. А я думаю, що князь Андрій не зовсім правий. Зараз постараюся пояснити. Припустимо, людина добрий, чуйний, привітний зробив яке-небудь нехай дрібне, незначне, але злочин, і якщо інша людина натякне на те, що він погано надійшов, першої людини замучать каяття совісті, а по поняттю князя Андрія, друга людина заподіяла зло першому. Я думаю, із цього треба, що не можна подібним чином узагальнювати. Взагалі неможливо, та й не потрібно давати які-небудь визначення злу й добру, справедливості й несправедливості, тому що ці положення будуть зрозумілі тільки при тім житті, до якій призиває нас (все людство) Л. Н. Толстой

А щодо життя для інших, по Пьеру, або життя для себе, по Болконскому, те я думаю, у всім геніальному, як і в цих положеннях, існує якийсь парадокс. Жити для інших – виходить, жити даремно? Тому що людина не може знати, що для інших добре, а що погано. Наприклад, Пьер, вступивши в масонство, думав, що душу його врятується, що він зможе по-справжньому допомогти людям, а в остаточному підсумку виявилося, що він не тільки собі, але й кріпаком не допоміг. Як Пьер вів “світське життя”, так і веде, як були селяни в тяжкому становищі, так вони й залишилися безправними, а хтось нажився на дурості графа Безухова. Вірніше, ні, не на дурості, а на нерозумінні. Пьер був начебто осліплений і всі бачив зовсім в іншім світлі. А дурна людина – це серйозно й на все життя

Згодом Пьер прозрів, я думаю, він все-таки зрозумів, що таке “теперішнє життя”. Пьер Безухов пройшов крізь вогонь, рятуючи якусь, зовсім незнайому дівчинку, перебував перед особою смерті, будучи присутнім при розстрілі своїх же, російських людей, пізнав убогість і голод, перебуваючи в полоні у французів, і, нарешті, він проніс через все це свою любов до Наташе Ростовой. Я думаю, у Пьера було все сьогодення

Але адже в князя Андрія теж теперішнє життя, воно навіть являє собою щось більше, ніж Пьер, на мій погляд. Але власний син князя Андрія сприйняв батька як щось безтілесне, хоча в будинку були портрети Болконского.

Андрій Болконский у романі “Війна й мир” персоніфікує Росію, і повислий у повітрі питання “Життя або смерть?” не тільки над ним, але й над Росією змушує багато про що задуматися. Життя князя Андрія була зовсім непередбачена: те він ледве не загинув в Аустерлицком бої, то вмерла його дружина, залишивши маленького сина, потім сварка з батьком, несподівана зустріч із Наташей Ростовой, несподіване щастя, потім її зрада, смерть батька, важке поранення, і із цього моменту починається прозріння князя Андрія. Бачачи вмираючого, змученого Анатоля, князь Андрій прощає його, прощає Наташу, мало того, він почуває любов, але не таку, яка була раніше. Це любов до братів, до люблячим і ненавидящим його, любов до ворогів, та любов, який його вчила князівна Марья, його сестра. І князь Андрій зрозумів зміст “теперішнього життя”, але він сказав собі, що вже пізно. І я думаю, що коли він сказав собі це, тоді й перестав жити, а інший час просто існував і очікував, коли відійде в мир інший, сприймаючи життя крізь сон і марення. А може бути, у снах людин і живе “теперішнім життям”? Або він учиться жити “теперішнім життям”? У приклад можна привести один зі снів Пьера Безухова, коли йому снилося, що якийсь голос говорив йому про те, що “…нічим не може володіти людина, поки він боїться смерті, а хто не боїться її, тому належить усе…” і т. д. Або той же пророчий сон князя Андрія про те, що він намагається закрити двері, але не може й почуває, що прийшла його смерть, а потім і дійсно відходить в інший світ. Довідавшись про якийсь сон людини, ми можемо заглянути йому в душу, можемо довідатися, що його турбує, і, може бути, навіть допомогти йому. Виходить, можна жити й для інших людей?

Існує теорія Л. Н. Толстого про чотири стіни, одна йз яких – стіна невідомості, завдяки їй довідаємося, що робиться в душах інших людей. І ціль “теперішнього життя” полягає в тому, щоб всіма силами розбити цю стіну й прагнути до злиття з душами інших людей. “Думка ця – підстава нової релігії, що відповідає розвитку людства…” І в цій великій, величезній думці про блаженство на землі, який Л. Н. Толстой здатний був присвятити життя, і полягає “теперішнє життя” у романі “Війна й мир”.