Перед романтизм в англійській літературі
1. Мета Наукова мета передбачає формування у студентів:
– Теоретичних знань про такий напрям в англійській літературі як перед романтизм – Осмислення закономірностей розвитку англійської літератури другої половиниXVIII початку ХІХст – Зання представників та основні жанри перед романтизму
Виховна мета: розвинути у студентів зацікавлення до англійської літератури доби перед романтизму Розвивальна мета: розаиток критичного мислення, аналізу, аналітичних здібностей 2. Методи, прийоми, засоби
– Методи, прийоми передачі та
3. Основні питання лекції: – Передумови перед романтизму, представники і жанри. – Готичний роман провідний жанр перед романтичної літератури – Творчість Гораса Уолпола
4. Рекомендована література: Основна: 1. Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литераури. М.: Высшая школа, 1975 2. Сторженко Н. И., Очерк истории западно-европейской литературы, 4 изд., М., 1916
3. Шкловский
– Привітання викладача зі студентами – Повідомлення теми лекції – Визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури 2. Основна частина (30 хв)
– Висвітлення кожного питання окремо – Показ логічного переходу від одного питання до іншого, здійснення підсумку після кожного етапу – Обгрунтування понять, термінів, концепцій, виокремлення критеріальних ознак
– Для розвитку інтересу до змісту лекції вільне міркування, узагальнення 1. Передумови перед романтизму, представники і жанри Перед романтизм раніше всього заявляє про себе саме в англійській літературі XVIII ст. тут, в країні, що вже пережила в XVII ст. буржуазну революцію, а в 2 половині XVIII ст. нову соціальну ломки, що вступила в смугу, пов язану з аграрним і промисловим переворотом, раніше, ніж в інших державах Европи, виявились суперечності буржуазного суспільства, що поставили під сумнів ілюзії Просвітництва. Засади просвітницького оптимізму розхитувались життям. Відчуття невпевненості і сум яття перед прихованими, ще не пізнаними силами історії підривали довіру до універсального Розуму просвітників і примушувало звертатись до минулого, щоб зіставити з ним сьогодення.
Англійська перед романтична література 60-90х років XVIII ст. неоднорідна у своїх соціальних та ідейних передумовах. В одному і тому ж жанрі готичного роману, наприклад виступає, з одного боку, аристократ Уолпол, що зневажав демократичну творчість Філдінга і Голдсміта, і протиставив їх реалізму культ романтично стилізованої феодальної старизни, а з іншого боку, Редкліф, що розділяє з Руссоїстами їх демократичні ідеали простого, “природного” життя, якому, проте, в її романах постійно загрожують темні сили феодального деспотизму, анархії і марновірства.
Також у цю пору відбувається перегляд просвітницької естетики. Відроджується інтерес до давно забутих Спенсера і Чосера; у Шекспіра і Мільтона на перше місце виходять їх фантастичні, грандіозні або меланхолійні образи. Берк відстоює естетичну цінність Піднесеного: жахливі, таємничі, відштовхуючі картини можуть приголомшувати уяву, навіть якщо в них немає ні Добра, ні Істин, ні Краси, які були найважливішими для просвітників. Якщо для Шефтсбері поняття “рицарство” і “середньовіччя” звучать як синоніми варварства і відсутності розуму, то Херд оголошує рицарське Середньовіччя дорогоцінним джерелом натхнення для поетів.
Особливо велике значення для розвитку літератури мала видана у 1765 р. Томасом Персі збірка “Памятки старовинної англійської поезії”. Сюди увійшли різноманітні зразки англійських народних балад балади робінгудівського циклу, історичні балади, балади любовного і фантастичного змісту. Джерелами цієї збірки стали старі першоджерела, а також старовинні рукописи. Персі досить вільно поводився із оригіналами, обробляючи їх у дусі сентиментальної передроматичної англійської поезії того часу. Незважаючи на ці вільні песпіви, видання Персі зіграло величезну роль в пробудженні інтересу до скарбів народної творчості. Воно далі вплинуло на Вальтера Скотта ( який, на відміну від Персі, почав записувати народні балади і пісні, що збереглися у живій усній традиції), а на поетів романтиків так званої “озерної школи”. Живі відгуки викликала ця збірка в Німеччині періоду “Бурі і натиску”. Гердер спирався на досвід Персі в своїй збірці народних пісень. Народними баладами надихаються і Бюргер, і молодий Гете.
Підвищений інтерес до народної творчості дав привід для наслідувань, підробок і містифікацій (Літературна містифікація твір, що приписується реальним автором іншій особі ( письменнику, вигаданій особі, тощо) або ж твір, який видається за витвір “народної творчості” (“Поеми Оссіана” Макферсона). Європейську славу здобули так звані “Поеми Оссіана”, складені шотландцем Джеймсом Макферсоном (1736-1796). Макферсон вивчав гельський фольклор гірської Шотладії і скористався деякими його мотивами, а також власними іменами в написанх метричною прозою “епічних поемах” з життя стародавніх гельських племен. Автором цих поем Макферсон оголосив барда Оссіана, сина Фінгала” собі ж приписав лише роль перекладача. Опубліковані в 1760-1765 рр. замість античної міфології, впорядкованої і гармонізованої класи цистами, Макферсон ввів читачів у туманний і примарний світ героїчних переказів Півночі. Деякі сучасники протиставляли Оссіана Гомеру. Таємничість, туманність контурів, меланхолійність основні складові цих поем, які зближували їх частково з сентиментальною поезією Юнга, Грея. Оссіан оспівує колишні битви; образи його героїв виникають з туману і зникаються в нім, як тіні. Ліричне начало переважає в цих поемах над дією. Люди уподібнюються явищам природи і розчиняються в ній. Герої ірландської міфології Кухулін “подібний до гори, що підноситься до хмар; вітри пригинають сосни на розділі його; град стукотить по його скелястих схилах”. Тінь загиблого Фінгала зявляється свому синові Оссіану у вигляді дощової хмари, крізь яку просвічують зірки; його щит це місяць; його меч як дим, осяяний полум ям; у руці його темніють бурі, і в гніві своєму він може узяти сонце і заховати його у хмарах похмурий колорит “Поем Оссіана” патетична схвильованість оповіді, часто незакінченої або уривчастої, гіперболічність і сміливість образів все це здавалося, освячувало авторитетом “справжньої” поезії стародавньої шотландії той напрям, який розвивається між періодами сентименталізму і романтизму.
Трагічно склалась доля іншого містифікатора-“архаїста”, Томаса Чаттертона. Він ще підлітком служив писарем в адвокатській конторі і присвячував своє дозвілля вивченню стародавніх рукописів. Чаттертон спробував, відтворюючи їх стиль, створити цикл творів від імені вигаданого середньовічного автора брістольського священика XV ст. Томаса Роулі. Серед цих творів Чаттертона, в яких відчутні традиції і народних балад і Чосера, і Шекспіра, була трагедія “Ела” (з часів боротьби англосаксів з датчанами), фрагменти поеми “Битви при Гастінгсі” (нібито переведеної Роулі із стародавнього оригіналу) і ін. Хорас Уолпол, якому, як багатому меценатові і любителеві старизни, Чаттертон представив свої “знахідки”, зацікавився ними, але після того, як поет Грей і інші знавці мов спростували їх достовірність, відмовив молодому авторові в будь-якій підтримці. Після марних спроб знайти літературний заробіток в Лондоні Чаттертон, що дійшов до межі убогості, на вісімнадцятому році життя наклав на себе руки. Слава прийшла до нього після смерті.
2. Готичний роман провідний жанр перед романтичної літератури Одним із найпопулярніших жанрів перед романтичної літератури в Англії був готичний роман, або як його називали іноді, “роман жахів” у ньому особливо яскраво виявилась переоцінка ідеалів Просвітницітва, сповіщена теоретичними працями Берка, Херда і ін.. загалом пізнболатинський вираз “готика” став синонімом поняття “варварство” у найбільш негативному значенні цього слова. Під готикою розуміли кінець епохи главенства цивілізації і початок Темного Середньовіччя, яке означало цілі століття занепаду культури і моральних норм. Варварська готика практично протиставлялась античності.
Життя у готичному романі постає не розумним та зрозумілим, а таємничим, повним фатальних загадок; у долю людей втручаються невідомі, часто надприродні сили. Туманні передчуття, зловісні ознаки, страхітливі події стають головним рушієм оповіді.
Автор першого готичного роману “Замок Отранто” (1764),Хорас Уолпол пояснював виникнення свого задуму логікою сновидіння: йому приснилась гігантська рука в залізній рукавиці, яка лежала на поручнях сходів стародавнього замку. З цього сну виріс нібито і весь роман, наповнений такими ж фантастичними і наївними чудесами. Уолпол намагався спочатку видати “замок Отранто” за переклад середньовічної італійської хронічки, але потім визнав своє авторство. У одному з листів, пояснюючи сенс свого роману, він підкреслював, що написав його наперекіп “всім філософам”, давши простір своїй уяві, і передбачив, що “якийсь час потому, коли літературний смак знову сане важливим “Замок” знайде своїх шанувальників”. Проноз цей збувся: Уолпол виявився родоначальником нового жанру роману, дію якого випробували на собі в ХІХ ст. навіть такі самобутні художники як Скотт, молодий Бальзак і молодий Гюго.
У статті про “Замок Отранто” Скотт, “відзначив суперечливість вираження, що складав цей роман. “нагромаджуючи чудеса на чудеса, м-р Уолпол ризикує викликати найбільш небажаний для нього результат пробудити той холодний здоровий глузд, яий він по справедливості вважав за злого ворога бажаного ефекту Надприродні явища в “Замку Отранто”, осяяні різким денним світлом, володіють надмірно виразними, жорстокими контурами”.
Анна Радкліф, автор прославлених свого часу “Таємниць Удольфо” (1794), “Італійця” (1797) і ін., додала готичному роману велику поетичність, внесла до нього більш тонко розроблену гру світлотіні. Душевні бурі, що переживаються її персонажами, часто співпадають з емоційно переданими пейзажами, що грають значу роль в її творах. Перейнявши багато у сентименталістів, особливо Руссо і молодого Шіллера (його “Розбійників” вона ставила поряд з “Макбет” Шекспіра), Анна Радкліф не ідеалізує феодальне Середньовіччя, як Уолпол, але вона майстерно відшукує драматичні ефекти в описі напівзруйнованих, безлюдних замків або монастирів притулків тиранії і злочину. Образи її лиходіїв лютого кондотьєра Монтоні, таємного ченця вбивці Скедоні, чиє виснажене обличчя є літописом фатальних пристрастей, – деякими своїми рисами передують романтичним героям східних поем Байроа. У її творах, однак, усі елементи надприродного рано чи пізно отримують розумне пояснення. На початку найвідомішого роману Радкліф “Таємниці Удольфо” головна героїня Емілі, блукаючи коридорами і кімнатами старого замку, знаходить якийсь таємничий предмет, загорнутий у чорну тканину. Протягом наступних ста сторінок героїня намагається набратись мужності і зняти всетаки покривало. Коли це, нарешті, відбувається, Емілі знаходить напіврозкладений, сточений червяками труп. Бідна дівчина, звичайно, зразу ж втрачає свідомість. У результаті жахливий труп виявляється восковою фігурою, яку виліпили середньовічні монахи для науки грішникам.
Романтик Метьюрін, що завершив традицію готичного роману вже в ХІХ ст. своїм знаменитим “ельмотом-мандрівником”, так описав враження яке справили на нього книги Радклів : “Її романи повні неповторної і небезпечної чарівності; шпилі її веж завжди посріблені місячним світлом, а гущавина її лісів осяюється тільки блідими спалахами блискавки; сутінкова тінь лежить на її зображенні духовного та фізичного світу”. Радкліф, проте, ще прагула у своїх романах іти на компроміс з просвітницькою естетикою. Незбагненні таємниці і жахи, що вражають уяву героїв і особливо героїнь, врешті-решт незмінно отримують раціональне, навіть прозаїчне пояснення.
Одним із найвідоміших серед жанру готичного роману став “Монах” Метью Грегорі Льюїса. У цьому творі, відміченому вже явними ознаками епігона (у літературній та мистецтвознавській критиці послідовник відомого письменника або іншого митця, що помітно поступається майстерності своєму “вчителеві”), Льюїс прагне перш за все до сенсаційного нагромадження жахів, відразливих злочинів (від кровозмішення до матеревбивства), проявів патологічної, садистської, збоченої еротики. Світ Льюїса це світ розгублення та хаосу, де люди одержимі фатальними пристрастями; сатанинська мана гловний прийом зловісної Матільди, яка виявилась дияволом у людській подобі. З цього часу життя монаха наповн. ється розпустою, злочинма і чорною магією. У романі є окремі сцени навіяні, можливо, недавніми подіями Великої Французької Революції, як. Наприклад, та, е обурений народ, дізнавшись про злочини, що здійснюються за монастирськими стінами, громить монастир, щоб врятувати нещасного в язня юну черницю, приречену на смерть разом з її новонародженим немовлям.
Дещо окремо в історії англійської перед романтичної прози стоїть “арабська казка” Уїльяма Бекфорда “Ватек” (1786). Бекфорд радикально переосмислює, ламає зсередини жанр просвітницької філософії східної казки, добре знайомий йому і по творчості Вольтера і по аналогічних дослідах Едісона або С. Джонсона. не менш іронічний скептик і вільнодумець ніж Вольтер, Бекфорддає волю своїй неприборканій уяві і створює фантастичну повість, в якій думка про марність людської пихатості і гордині втілена в образи іноді гротескні, а частіше сповнені трагічної величчю вступивши в підземні чертого грізного Ебліса, духа Зла, Ватек, здавалося б, досяг всього: йому відкриті всі потаємні брами, могутні діви готові виконувати його накази, незліченні багатства лежать біля його ніг. Але в нім немає більше ні цікавості, ні пихатості. Відчай, безнадія охоплюють його серце; засуджений на вічні муки, Ватек ховається в натовпі знедолених людей, які мандрують у чертогах Ебліса.
Бекфорд закінчує свою “арабську казку” стилізованим повчанням: “Така була і має бути кара за свободі бажань і за жорстокість діянь; таким буде покарання сліпої цікавості тих, хто прагне проникнути за межі пізнання людини, визначені творцем”. Фантастична повість Бекфорда була прямим викликом оптимістичному життєрадісному гуманізму просвітників.
3. Творчість Гораса Уолпола Хорас Уолпол народився 24 вересня 1717 року в Лондоні. Повний титул Хорас Уолпол, 4-й граф Орфорд. Як представник старовинного аристократичного сімейства, він здобув блискучу освіту в Ітоні, потім продовжив навчання в Кінгз-коледжі Кембріджського університету. З шкільних років Уолпол товаришував з відомим англійським поетом Томасом Греєм. У 1739 році молоді люди почали подорож по Європі, побувавши в Італії, Франції, Швейцарії. Повернувшись до Англії, Уолпол, як син прем єр міністра і голови партії вігів, теж почав політичну кар єру і був вибраний до парламенту. Проте прославився він своїм хобі і отримав популярність як письменник, заснувавши жанр готичного роману. Уолпол захоплювався Середньовіччям, а куплений маєток Стробері-хілл, на березі Темзи перебудував в псевдоготичний замок. Його роман жахів в “готичному” стилі “Замок Отранто” став відкриття мдля публіки і був прийнятий із захопленням. Похмурі деталі шолом, що падає з неба і вбиває принца, статуя, що кровоточить, видіння велетенської руки та інші похмуро-романтичні картини малювали картину фатальної розплати за гріхи предків. Попередники роматизму високо цінували творчість Уолпола, і по його стежці пішло багато письменників “готичних” романів. В основі іншого твору Уолпола, “Таємнича мати”, лежить історія кровозмішення, і тому цю “скандальну” трагедію в театр не взяли. У 1791 році Уолпол вже у вельми поважному віці отримав у спадок титул четвертого графа Орфордського, але не маючи спадкоємців передав його племінникові. Помер письменник в лондоні 2 березня 1797 року на 80-му році життя.
Перше відання його знаменитого роману “Замок Отранто” було містифікацією: текст був опублікований як переклад італійського роману написаного нібито каноніком Собору Святого Миколи в Отранто Онуфріо Муральто і надрукованого в 1529 році в Неаполі, а викладена в романі історія як стверджувалось, належала до ще давніших часів. Перклад був підписаний вигаданим іменем Уїльяма Маршала. у другому виданні Уолпол визнає своє авторство. У передмові до роману автор зазначає, що прагнув поєднати риси середньовічного ча сучасного романів. Ця декларація Цолпола була зроблена на тлі гострої боротьби між різними тенденціями в англійській літературі і змінила сприйняття роману критикою: якщо перше видання було зустрінуте співчутливо, а “перекладацькі” досягнення “Уїльяма Маршала” оцінені високо, то “Замок Отранто” як оригінальний твір Уолпола зустрів набагато холодніший прийом. Надалі, проте, Уолпола оцінили значні літератори зокрема, Вальтер Скотт, який написав про “Замок Отранто” : “Бездоганна строгість і точність стилю, вдале поєднання надприродного з людським, витриманість оповідання у дусі звичаїв і мови феодальних часів, що досягається чітким окресленням і виразною характеристикою персонажів, а також єдністю дії, в ході якої чергуються зворушливі і величні сцени, – все це заслуговує найвищої похвали”. Сюжет описує політичну інтригу, що відбувається в епоху Середньовіччя у вигаданому італійському королівстві Отранто, трон якого хоче узурпувати знатний негідник Манфред. Та його задуму перешкоджає ряд надприродних явищ.
3. Заключна частина (5 хв) 1. Здійснення логічних висновків про основні поняття, положення, що були розглянуті 1. Отже варто окреслити основні риси готичного роману: 2. Сюжет будується навколо таємниці наприклад, чийогось зникнення, невідомого походження, нерозкритого злочину, втрати спадку. Зазвичай не використовується не одна така тема, а їх комбінація. Розкриття таємниці відкладається до самого фіналу. До центральної таємниці можуть додаватись другорядні і побічні, які у фіналі теж розкриваються.
3. Оповідь огорнута атмосферою страху та жаху і розгортається у вигляді безперервної серії загроз спокою, безпеці і честі героя чи героїні. 4. Похмура і зловісна сцена дії підтримує загальну атмосферу таємничості і
Страху. Місцем дії більшості готичних романів є древній готичний, покинутий, напівзруйнований замок чи монастир, з темними коридорами, зачиненими кімнатами, підозрілими слугами. Декорації також включають завивання вітру, бурхливі потоки, дрімучі ліси, безлюдні пустки, розриті могили одним словом, усе, що здатне посилити страх героїні і відповідно читача.
2.Повідомлення про досягнення запланованої теми, завдань лекції, оцінка спільної взаємодії зі студентами 3. Коротке повідомлення питань, проблем, що будуть розглядатись у наступній лекції у взаємозв язку з висвітленими
5. Подяка студентам за увагу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)