Печорін і “водяне суспільство” для розкриття ідейного сенсу роману

Якщо у повістях “Бела” і “Тамань” Печорін виступав в оточенні простих і “природних” людей, то в повісті “Княжна Мері” він показаний в типовій для нього дворянській середовищі. Зображення дворянського суспільства, з яким ріднить Печоріна походження і класова приналежність, має в романі істотне значення. У сусідстві з “столичними франтами”, “московськими панянками” і провінційної “знаттю” яскравіше виступає непересічність і винятковість Печоріна для свого середовища, в якому він змушений перебувати

і діяти. Конфлікт між цим товариством і Печоріним показує непримиренність його до всіх усталеним традиціям “світла”. Правда, у романі зображено не столичний світло, а строкате за складом “зодяное суспільство”.

Але Лермонтов показує, що по суті ніякого принципового відмінності між ними немає, а строкатість і випадковість утворився на водах суспільства дозволяють автору яскравіше виявити досконале самотність Печоріна, так само чужого і знатної московської пані Литовської, і небагатому юнкеру Грушницкому. Всі образи у повісті даються у співвідношенні з героєм; одні персонажі співчувають Печоріна

і розуміють його: це Віра і доктор Вернер; іншим він імпонує своєю аристократичністю (Литовські); всі ж інші – це відверто ворожі й заздрять Печоріна: Грушницкий, драгунський капітан, пан “з червоною пикою” і т. п., що втілюють дворянське суспільство на водах – дрібне, вульгарне, завидющеє.

Окресленню його Лермонтов відводить трохи місця, але як виразні короткі репліки, іронічні зауваження, сатиричні портрети, якими він характеризує епізодичні постаті “московських франтів”, степових поміщиків, гостей на балу у ресторадіі!

“Водяне суспільство” різнорідно: тут і московська знати, і місцеві привілейовані кола (“господині вод”), і степові поміщики, і військові-драени, армійські офіцери. Більшість з них – дворяни середньої руки, які не відрізняються ні багатством, ні особливої знатністю. Учні легко знаходять у тексті підтвердження цього. Вони відзначають, наприклад, “стерті старомодні сергукі” степових поміщиків; звертають увагу на те, що столичні франти, в П’ятигорську проповідують “презирство до провінційним домівках”, в Петербурзі не мають доступу до аристократичних вітальні. Але все ж таки стан їх достатньо, щоб вони могли нічого не робити. Життя їх проходить без праці, коло занять та інтересів вузько окреслений: прогулянки, пікніки, бали; у чоловіків – гра з карти і пияцтво (“вони п’ють – однак, не воду>). Ніяких серйозних роздумів, ніяких глибоких запитів тут не зустрінеш. Одне з головних занять та інтересів “водяного суспільства” – плітки. Не випадково Вернер розповідає про чутки, що поширилися в місті з приводу передбачуваної одруження Печоріна з княжною Мері: “Все місто говорить, і всі мої хворі зайняті цією важливою новиною, а вже ці хворі такий народ: все знають!”

Члени “водяного суспільства” – це дрібні душі з мізерними пристрастями, немає тут місця шляхетності і чесності. Навіть простий порядністю не володіють “московські франти” і “блискучі ад’ютанти”. Коли пан у фраку “образив Мері, ад’ютант, знайомий з сімейством Литовських,” сховався за натовпом, щоб не бути замішаний в історію “. Для членів цього товариства характерно зарозумілість стосовно стоять нижче їх на суспільній драбині і догідливість, який поєднується із заздрістю, перед тими, хто вище їх, знатніше і багатшим. Так, сімейства степових поміщиків “з ніжним цікавістю” дивилися на Печоріна, ошукані петербурзьким покриємо його “сюртуку”, але, “дізнавшись армійські еполети, з обуренням відвернулися”. “Погляди Лермонтова і його героя Печоріна на п’ятигористий” світло “збігаються. Печорін чудово розуміє вульгарність і вузькість інтересів оточуючих його людей і сприймає їх життя як фальшиву “гру”, в його щоденнику, де він пише про людей цього суспільства, часто зустрічаються слова: “дійові особи”, “сцена”, “зав’язка”, ” розв’язка “і т. п. Учням можна запропонувати відшукати в тексті такі місця.

Негативне ставлення Печоріна до “водяному суспільству” позначається навіть на характері мови героя. Способом вираження авторського ставлення до зображуваного персонажа є і відбір емоційно забарвлених епітетів та дієслів, що передають стан або характеризують окремі якості того чи іншого героя. Описуючи розмову з драгунським капітаном незадовго до дуелі, Печорін зауважує: “Він пожовтів, посинів; прихована злість на обличчі його”. У другого секунданта Грушницкого-Івана Игнатьича – автор відзначає “пискливий голосу Цікава й мовна характеристика епізодичних персонажів, що представляють дворянське суспільство. Розмова провінційних аристократів є зразком жаргону, який Грибоєдов назвав “сумішшю французького з нижегородським”. Не обмежуючись замальовкою “водяного суспільства”, Лермонтов розширює уявлення про типову для Печоріна середовищі показом офіцерського суспільства в повісті “Фаталіст” і окремими висловами героя й автора про столичний світлі. Основне заняття офіцерів козачої станиці, куди ненадовго потрапляє герой, – карти вечорами і порожні розмови.

У повісті “Бела” автор згадує про одну московської пані, яка стверджувала, що “Байрон був більше нічого, як п’яниця”. Цієї фрази достатньо, щоб переконатися у невігластва пихатої представниці світла. Але петербурзький світ більш блискучий, петербурзька знати більш багата, тільки цим вона і відрізняється від “водяного суспільства”. Чи не захоплюючись зовнішнім блиском, Лермонтов висміює і дворянське суспільство столиці, викриваючи його фальш і порожнечу. Лермонтов приходить до висновку і переконує читача, що таке суспільство не може висунути з свого середовища справжніх героїв, що справді героїчне і прекрасне в житті-за межами цього кола людей. У той же час Лермонтов показує, що є серед цих людей і особливі, що володіють величезними можливостями. Але таких людей світське суспільство губить. На тлі “водяного” дворянського суспільства особливо виділяється своєю обдарованістю Печорін, але під впливом навколишнього порожнечі і фальші він дрібніє, спотворюється характер героя.

Яким виявляється Печорін в цьому середовищі? Як виявляє він себе, стикаючись з ворожими йому людьми? Що для розуміння героя дають його відносини з Вірою і Вернером? З’ясуванню цих питань присвячуються наступні уроки. Спочатку в процесі бесіди встановлюється, в чому вбачають учні перевагу Печоріна над “водяним суспільством” або хоча б відмінність його від більшості зображених людей дворянського кола. Він відверто говорить про небажання бачити у себе гостей, не прагне зав’язати жодних знайомств і зв’язків. Тому дрібні гонорові вважають його зарозумілим.

На доказ можуть бути приведені слова драгунського капітана: “Ці петербурзькі слетков завжди зазнаються… Він ггумает, що він тільки один і жив у світлі, тому що носить завжди чисті рукавички і вичищені чоботи, І що за пихата усмішка!”

Але в дійсності відчуженість Печоріна пояснюється не зарозумілістю і аристократичною презирством до менш багатим людям (до скромного штабс-капітана і Вернеру він ставиться щиросердно і дружелюбно), а його запитами та вимогами до життя і людей. Жоден з кумирів, яким, поклоняється п’ятигористий і столичний світло, не тягне його, і він не прагне помножити стан, не спокушається вигідною партією, не намагається зробити кар’єру. Його “теперішнє становище не заздрісно”, на думку княгині Литовської, але Печорин нічого не робить, щоб змінити його. Не може задовольнити його і повсякденне спілкування з литовськими, драгунськими капітанами, Грушницким: він занадто освічений, щоб знаходити задоволення в розмові з ними, і занадто розумний, щоб всерйоз зацікавитися подібними людьми. Суспільство тримається на традиціях і усталених, “непорушних” істинах, а ніщо так не чуже Печоріна, як традиція: він сміється над усім на світі, особливо над почуттями, любить “сумніватися у всьому”, заперечує дружбу і т. д.

Наводимо можливий варіант плану для сочіненіч про водяний суспільстві”:

I. Ставлення Лермонтова до дворянського світському суспільству (факти біографії і творчість.

II. Показ цього суспільства в романі.

Сатиричне зображення “водяного суспільства”
в повісті “Княжна Мері”:
а) строкатість складу “водяного суспільства”;
б) його заняття й інтереси;# в) відсутність у ньому справжньої культури, відображення неосвіченості і невігластва представників “світла” в їх мовній характеристиці; # г) порожнеча і фальш – характерні особливості “водяного суспільства”; # д) художні прийоми, використовувані автором при зображенні “водяного суспільства” та його представників. # Викриття столичного світла в характеристиках Печоріна та авторських зауваженнях. # Місце Печоріна у світському суспільстві.

III. Значення показу дворянського суспільства для розкриття ідейного сенсу роману.

Твір на тему: Печорін і “водяне суспільство” для розкриття ідейного сенсу роману