У сувору годину тяжких випробувань народився цей високопатріотичний твір. 29 листопада 1941 року до поневоленого, але нескореного народу через радіостанцію імені Тараса Шевченка посилали свій голос кращі сини України і серед них – Максим Рильський. Він прочитав щойно написаний твір “Слово про рідну матір”, який пізніше дав назву збірці, що вийшла друком у 1942 році. Розкриваючи алегорично-символічну сутність образу України-матері, який був визначальним у нашій поезії воєнного часу, Рильський писав у жовтні 1944 року: “Матір’ю ми її
звали завжди. Але, може, тільки тепер, за цих страшних і святих років, зрозуміли ми і всю теплоту її голосу, і всю широчину її сміливості”. Та це сказано пізніше. А в найтрагічніші дні пізньої осені 1941 року, коли під чоботом німецьких окупантів опинилася майже вся Україна, щойно написана Рильським поема “Слово про рідну матір” мала величезне значення. Це був той виняткової ідейно-емоційної сили твір, який продемонстрував перед усім світом голос уярмленої, але не скореної великої слов’янської землі. Це був гучний голос поета, який усупереч, хай навіть у підтексті, імперської ідеології кремлівського режиму
показав велич України. Ідейно-емоційний пафос твору – в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом. Рильський не випадково назвав свій твір “Словом”, підкресливши цим не тільки зв’язок з патріотичною пам’яткою XII століття – “Словом о полку Ігоревім”, яке він переклав українською мовою, а і його жанрові ознаки ораторії. Цього вимагали від поета тяжкі обставини війни. Жанр ораторії, його агітаційно-ораторське призначення зумовили композиційну побудову твору. “Слово” складається з сімнадцяти інтонаційно розмаїтих шестирядкових строф (секстин), побудованих на двох римах. У творі б’ється пульс полум’яного патріота. Поет з любов’ю відтворює образ Вітчизни – її чарівну природу, героїчну історію, невмирущу культуру, красу її сучасного буття. Всіма помислами своїми поет линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. В уяві постають картини природи України з її зеленими океанами степів, гаїв та дібров, синню чистих озер і тихоплинних рік. Ніякій силі не осквернити тієї землі, “що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив Тарас громозвукими словами”. В роки смертельної сутички з фашизмом “гаряча дума Кобзаря” надихала народи на боротьбу з ворогом. Крім Шевченка, Україну прославили у віках й інші видатні сини і дочки України – це філософ і поет, мандрівний учитель народу Григорій Сковорода, це “молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії!” Народ, який дав світу такі духовні цінності, мистецьку красу, знемагає “в болях ран” і відчайдушно бореться, але не падає на коліна перед загарбниками. Рідній Україні йдуть на допомогу народи-брати. Непоборність народів, які прагнуть “спільної мети” – знищення фашизму – автор утверджує низкою риторичних запитань: Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе? Відповідь – єдина: ніхто й ніколи! Закінчується поема картиною майбутніх переможних боїв і символічним образом сходу сонця: О земле рідна! Знаєш ти Свій шлях у бурі, у негоді! Встає народ, гудуть мости, Рокочуть ріки ясноводі!.. Лисиці брешуть на щити, Та сонце устає – на Сході! Жодна зловорожа сила не подолає народу, в якого славетне минуле, героїчне сучасне і сонцесяйне майбутнє – така основна ідея поеми. Інші твори збірки – вірші “За рідну землю”, “Україні”, “Наша кровна справа”, головними мотивами яких є захист рідної землі і тверда віра в перемогу над ворогом. Збірка віршів М. Т. Рильського “Слово про рідну матір”, створена у полум’яні роки Другої світової війни, сколихнула святі національні патріотичні почуття. Вона звучала для воїнів “як голос матері крилатий”, запалювала на безсмертні подвиги в ім’я щастя і свободи Вітчизни.
