Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко
“Із сотні українців, може, один пам’ятає славу прадідів, занехаявши їхні звичаї і обряди, не вивчаючи своєї історії. А це національна зрада…” – писав Пантелеймон Куліш.
Погляди Куліша та Шевченка не завжди збігались. Але й Куліш, і Шевченко мали спільну мету, спільну мрію. Вони хотіли бачиш Україну незалежною політично та духовно, український народ – щасливим і національно свідомим, а українську культуру – самобутньою. Шевченко був категоричним та непримиренним до царату, до зневаги, яку висловлювали стосовно України.
Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були членами Кирило-Мефодіївського
Відомо, що Шевченко спілкувався з Кулішем, був боярином у нього на весіллі, глибоко шанував творчу діяльність Куліша. Тарас Шевченко оцінив і “Чорну раду”. Ось що він пише Кулішеві про його роман: “Спасибі тобі, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо – за “Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі”.
Безумовно, Пантелеймон Куліш не був однозначною постаттю. Він часом, імінював свої творчі та громадянські погляди, але це було пошуком власної думки, свого життєвого шляху, власної долі. Після руйнівного Емського указу 1976 року Куліш у книзі “Хуторская философия” писав про російський та український народи: “Два народа, родственные по происхождению, но противоположные по идеалам”.
Мені було дуже приємно дізнатися, що Шевченко та Куліш глибоко цінували і поважали один одного. На мою думку, це ще раз підкреслює неоціненну силу духу обох митців. А їхнє вміння об’єднатися навколо спільної мети задля користі Батьківщини, як і їхня творчість, зіслуговує на глибоку повагу та захоплення нащадків.