Панорамне зображення міста у творчості М. Ю. Лермонтова (На прикладі раннього твору “Панорама Москви”)

1. Сторінки історії. 2. Звукові ефекти. 3. Контрастні описи. 4. Прийом уособлення.

Відмітна властивість російського розуму складається у відсутності поняття про границі. Б. Н. Чичерин У творчості М. Ю. Лермонтова значне місце займають різні філософські й психологічно наповнені добутки. Але основа такої творчості початку заставлятися ще. у ранні добутках Наприклад, у юнкерському творі М. Ю. Лермонтова-“Панорама Москви”, написаному за завданням викладача російської словесності в Школі гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів

В. Т. Плаксина. У невеликому оповіданні відбиті всі ті моменти, які знайдуть своє більше повний розвиток надалі творчості прозаїка й поета.

З найперших рядків перед нами з’являється не просто безжиттєве місто з його ансамблями й населенням. Перед нами немов розвертаються сторінки історії. Лермонтов починає своє оповідання із древньої величної Москви Автор відзначає, що він являє собою не безмовну громаду каменів, місто наділене своєю душею й життям. Тому жителі підкоряються її плавному плину. Так, із самого початку оповідання створюється багатогранний образ столиці.

Він розгорнутий на історичному

полотні й у той же час показаний у своїй глибині, тобто наділений людськими якостями. Тому кожна його риса важлива не тільки для населення міста, але й для шукаючих і творчих людей, які часом перебувають дуже далеко від цього місця. Однак вони можуть зберегти часточку й розгадати таємницю такого цікавого куточка за допомогою напису: “Як у древньому римському цвинтарі, кожний її камінь зберігає напис, написаний часом і долею, напис, для юрби не зрозумілу, але багатими, рясну думками, почуттям і натхненням для вченого, патріота, поета!..

“. Так після опису величної Москви автор уводить в оповідання людей, які можуть поетично й натхненно описати всі достоїнства древнього міста. Серед них письменник виділяє людей творчій і відданих не тільки своїй справі, але й батьківщині. У цьому першому юнацькому добутку нам представлений такий хід опису, що характерний для більше пізніх текстів письменника. Як зауважували багато дослідників, спочатку М. Ю. Лермонтов дає панорамне зображення тої або іншої місцевості й після цього наповнює її звуковими ефектами.

Такої ж схеми він дотримується у творі “Панорама Москви”. Після того як автор показав нам величну Москву й наповнив її людьми, в оповіданні з’являються звукові ефекти. При цьому створюється багатогранна картина й на звуковому рівні. “Як в океану, у неї є своя мова, мова сильний, звучний, святий, молитовний!..”. Але в цей звучний мир входять і кожний житель зі своєю мовою, самовираженням.

Все це багатоголосся поєднується одним єдиним образом міста. Тому нам хочеться погодитися з автором у тім, що картина, що виникає під його пером, може надавати видимі риси й самі звуки: “…безтілесні звуки приймають видиму форму, що парфуми неба й пекла звиваються під хмарами в один різноманітний, невимірний, що швидко вертиться хоровод!.. “. У цьому добутку М. Ю. Лермонтов вирішує й ще одне дуже складне питання. Як крапка відштовхування для своїх спостережень він вибирає верхній ярус дзвіниці “Іван Великий” у Московському Кремлі.

Так ця крапка здобуває символічне значення: має духовне наповнення. Дзвіниця дозволяє авторові піднятися не тільки над самим містом, але й над проблемами суспільства. Тому він порівнює його з мурашником, у якому метушаться люди й киплять страсті Подібне віддалення від цього миру дозволяє авторові внести в оповідання історичні риси й прикмети часу. Наприклад, він згадує про Сухаревой вежі, що була споруджена за наказом Петра I. Так, в одному оповіданні він сполучає два образи Москви й міста Петра – Петербурга. Вони протягом всієї історії являли собою дві різні сторони життя суспільства.

Москва в описі М. Ю. Лермонтова показана через велику картину, а північне місто – через заслуги Петра I. Холодність останнього образа залишає свій відблиск на зображенні самої вежі: “Її похмура фізіономія, її гігантські розміри, її рішучі форми, все зберігає відбиток іншого століття, відбиток тої грізної влади, який ніщо не могло противитися”. У цьому оповіданні зі своєю певною характеристикою з’являється ще один історичний персонаж – Іван Грозний. В оповідання дана фігура вводиться через образ храму, показуючи тим самим, що час його правління відбивалося не тільки на житті, але й у душах російських людей.

І воно було таким же похмурої й важким не тільки для Москви, але й для самої держави, як і похмура картина храму, що наводить зневіру. В архітектурі міста автор відзначає і європейські традиції Деякі будинки побудовані на західний манер. В одному просторі міста автор показує сполучення безлічі різних культур, які добре сусідять між собою. Таке ж контрастне зіставлення автор використовує й при описі народу. Після характеристики похмурого, але чудового храму Василя Блаженного погляду з’являється строката юрба торговців: “Поруч із цим чудовим, похмурим будинком, прямо проти його дверей, кипить брудна юрба, блищать ряди крамниць, кричать рознощики, метушаться булочники в п’єдесталу монумента, спорудженого Минину…

Всі так галасливо, жваво, неспокійно!..”. Панорамне зображення Москви, представлене в добутку, не обходиться й без одного з головних водойм – Москви-Ріки. Але вона показана не у своїй пишноті, а в робітнику, трудовому, стані Вона знемагає від того ‘тягаря судів, які йдуть по ній з вантажем. І в його складі замічені дуже важливі для життя складові – хліб і дрова. При описі водного простору в добуток входять різні уособлення, що малюють перед нами поетично барвисту картину.

У ній з’являється особливий колорит: “А там… починаються Воробйови гори, увінчані густими гаями, які із крутих вершин дивляться в ріку, що ізвивається в їхньої підошви подібно змії, покритою сріблистою лускою”. Подібні риси наприкінці оповідання здобуває й саме місто. Автор порівнює древню столицю із красунею, що тільки ввечері показує свої кращі убори.

І саме в такий момент вона залишає в душі “сильне, незабутнє враження”. Захистом же їй неодмінно служить Кремль, що автор порівнює з державним вінцем на чолі грізного владики Наприкінці твору в описі міста М. Ю. Лермонтов використовує різні древні повір’я. Так в оповіданні з’являється образ птаха Фенікса, що може сама себе спалювати й тим самим приносити відновлення. Ця картина весьмасимволична для Москви, що пережила пожежу Вітчизняної війни 1812 року Так автор створює у своєму описі дійсно панорамне зображення міста. Воно не тільки рухається вшир, але й іде вглиб століть. Місто створюється у творі не тільки через архітектурні ансамблі, але й за допомогою простих людей.

У невеликому прозаїчному добутку автор показує й сторінки нашої історії, які органічно входять у саме оповідання. Так через окремих яскравих особистостей він надає своїй картині певну монументальність. Здається, що перед нами не текст початку XIX століття, а літописний звід про діяння й здійснення Русі в самих неї яскравих проявах При цьому автор не забуває й про європейську складову в портреті міста. В образі Москви все перебуває в нероздільній єдності. Деякі з будов навіть здобувають людські риси, тим самим показуючи юнацький захват самого автора.

Через такі порівняння нам зрозуміло й відношення оповідача до монументального образа Москви. Свою картину поет наповнює не тільки зображеннями, але й звуковими ефектами й символичними образами, що дозволяють створити барвисту панораму міста. Саме такий опис дозволяє не стільки бачити, скільки почувати той особливий ритм опису й оповідання, що хоче передати у своїй картині автор. Про це він говорить у своїх заключних рядках: “Треба бачити, бачити… треба почувати все, що вони говорять серцю й уяві!..

“.