Панас Мирний – корифей української прози
Постать Панаса Мирного захоплює духовною силою і цільністю, непохитністю і постійністю в своїх переконаннях. Його творчість – ціла епоха в історії української літератури. Під його пером проза здійснила перехід від “селянської оповіді” до романів із соціально-психологічним осердям.
Народився майбутній письменник 13 травня 1849 р. в Миргороді. У його розвитку й становленні як людини, громадянина, митця величезна роль належить старшому братові. Навчаючись у Гадяцькому повітовому училищі, Панас Мирний цікавився подіями в країні, захоплювався
Перші спроби пера у прозі не відзначалися оригінальністю. Перші твори хоча і були з явним наслідуванням М. Гоголя, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, виявили його індивідуальні риси. Письменник прагнув показати кожне явище в контексті історії, з його першопричинами, подати передісторію. 1872
Панас Якович був бездоганним працівником, цінував свою роботу, яка забирала у нього дуже багато часу. Так тривало майже десятиліття, поки не відкрив для себе “третю зміну”. У листі до М. Коцюбинського він скаржився, що роботою обкладений так, що кожного вечора до півночі доводиться над нею сидіти. А думка – хоч після півночі по одній сторінці що-небудь написати. Такими темпами, звичайно, роман не написати, а повість “Лихо давнє і сьогочасне” було завершено у такий спосіб.
У 1903 р. журнал “Киевская старина” друкує роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні” під назвою “Пропаща сила”. Автор відобразив у творі соціальні процеси не самі по собі, а через психологію героїв, їх думки, прагнення, переживання. Поява соціально-психологічного роману – ознака зрілості літератури, перехід її на вищий щабель. І в цьому неперевершена заслуга Панаса Мирного.
Письменник залишив нам у спадок великі романи – “Хіба ревуть воли…” та “Повія”, три повісті – “П’яниця”, “Лихі люди”, “Лихо давнє й сьогочасне”, чим увійшов у літературу як основоположник українського соціально-психологічного роману і повісті, як майстер великих прозових жанрів.