Пафос поезії воєнного лихоліття (за творами Володимира Сосюри)
У грізні роки Великої Вітчизняної війни “під гул кривавий” на бій з ворогом йшло й художнє слово, що прирівнювалося до зброї і діяло безвідмовно. Прозові й поетичні твори, народженні духовним піднесенням, надавали захисникам рішучості відстояти рідну землю від нападника, разом з бійцями наближали перемогу.
Діти йдуть, сміються… Матері з квітками
Гей, радійте, люди, це наш день прийшов.
Вірю я, так буде, знаю я, так буде,
Сніг стече кривавий, у яри, яри…
Буде це весною навесні це буде…
Рядки цієї поезії Володимир
Один за одним він створює у листопаді – грудні 1941 року вірші, сповнені оптимізму, віри в силу свого народу, його армії, яка здолає ворога. Ці вірші увійшли до збірки “В годину гніву”, що з’явилась 1942 року.
У воєнні роки В. Сосюра неодноразово звертався до постаті Тараса Шевченка, написавши такі твори, як “Шевченко у Донбасі”(1942), “Син”(1943), “Шевченко з нами”(1943). І це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрідним
Поет адресував багато віршів населенню тимчасово окупованих районів України:
О, нене, о, брате, о, мати!
Страшна на Вкраїні пора…
Дивись… Об сорочку маляти
Катюга ножа витира.
Цей вірш “До помсти за нашу Вкраїну” став ілюстрацією до листівки “Прокляття і смерть німецьким катам!” Та головне, мені здається, у цьому вірші – це той оптимізм і впевненість у перемозі, якими палають рядки поезії, освітлюють і запалюють душі співвітчизників, що знаходилися у фашистському ярмі:
…Орду розженем ми звірину,
І край наш засяє у цвіту…
До помсті за нашу Вкраїну,
За страдницю нашу святу!
Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається від вибухів бомб, світить ребрами зруйнованих будинків, постає з воєнних творів Сосюри. Серце поета відгукувалося болем і стражданням на муки і смерть співвітчизників, які вели двобій з ворогом. Картини боротьби вимальовані поетом з такою безмежною силою виразності, що мені здається, ніби поет сам був безпосереднім учасником тих подій, про які розповідає у своїх творах. Часто прообразами його поезій стають реальні люди, герої-визволителі, яких знав і подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому плані є поема “Син України”(1942), в якій постать головного героя змальовано з реальної людини – радянського офіцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрічався й подарував йому книгу.
Безмежна любов до рідної України, непримиренна ненависть до ворога, оспівування величних подвигів захисників, віра в перемогу – таким був пафос творів Сосюри у грізну годину війни, сповнених життєдай ним оптимізмом:
І сонця радіснеє коло
Світить нам буде з висоти,
Бо не могла іще ніколи
Зима весни перемогти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)