Пафос боротьби і перемоги народу у Великій Вітчизняній війні в творчості П. Тичини
Треба було мати мужнє серце, чесний, світлий розум і залізний характер, щоб через марево багровочорних хмар війни, через терші невдачі і відступи, через кров матерів і дітей наших бачити майбутню перемогу. І поет, вихований соціалістичним суспільством, Комуністичною партією, в ті гіркі дні побачив нашу перемогу і в осяйній красі доніс до читача, переконуючи, що ми “свою країну – правдою відому – ще більш прикрасим квітами життя!”. У тяжку весну 1942 р. пролунало його поетичне гасло-“Перемагать і жить!”. Всеспопеляючим гнівом палала
Змалював П. Тичина трагічні картини жахливих знущань фашистів над радянськими людьми. І пише тоді наш Павло Тичина у дивовижній поезії “Весна” слова, що до краю потрясають душу:
Уста розкрив тюльпан. Мене ж мов дротом гарячим прошива! Бо й не сказать: а скільки ж там з розкритим ротом в землі завмерлим криком ще кричить! Горе таке велике і болюче, що навіть
Узагальнюючі сатиричні образи фашизму повторюють в різновидах билинний образ змія, що бризкає вогнем і отрутою. Втілено німецький фашизм також в образі залитої кров’ю руки, жадібно простягнутої до чужого добра, до чужої землі. Звіряча пожадливість, насильництво й грабіжництво розкриваються в їх діях: “кишені чужої проріз”, “крадіжка часта”, від чого й “філософія пальчаста”, “Хотіли поганці віднять у нас хату – та ми тую жадність одсікли рукату”. Сатиричні образи ворога відповідають народній оцінці загарбниківхижаків (пси, круки, п’явки, свині, людоїди, злодюжки, лицеміри, смерть).
Сатирою своєю поет боронить від сил світової реакції не тільки рідний народ, а й людство світу, прогрес і цивілізацію взагалі. Поетові болить, що фашизм загарбав Європу (“На всій Європі пальці твої видно”).
Сатира, будучи істотною рисою творчості поета, перейнята тим же пафосом, що й вся його діяльність – любов’ю до Батьківщини, вірою в нездоланність народубогатиря, впевненістю в перемозі над озвірілими ордами фашистів.
Виховання зненависті до ворогазагарбника було в той час одним із головних завдань всієї нашої літератури, і це завдання гідно виконував П. Тичина.
Проте основну увагу поет приділяє не сатиричному зображенню ворога, а показу героїки боротьби й перемоги народу. Часто мотиви сатиричного і героїчного тісно переплітаються в творах. Зразком сатиричногероїчного зображення є твір “За землю радянську”. Сатирично тут зображено фашиста, зухвалого, жадібного, злого, жорстокого, і жовтоблакитника – “слиняву гадину”, що не має ні честі, ні совісті, прислужуючись фашистам і позвірячому відносячись до народу. Серед них велике місце відведено нашим жінкам, дівчатам. Досить згадати Зою Космодем’янську, Людмилу Павличенко, Любу Земську, Ліаріонелу Корольову та ін., щоб зрозуміти, чому це так. Все це мирні радянські люди, будівники, а не рушники. Але коли потрібно захищати рідну Батьківщину від ворога, вони стають мужніми воїнами, солдатами миру, замість знарядь мирної праці беруть у руки грізну зброю. Ненависть до окупантів і любов до Вітчизни виливаються в патріотичний подвиг, в якому розкриваються найкращі риси характеру радянських людей: хоробрість, самопожертва, чесність, відвертість, доблесть і скромність, ніжність і мужність.
Учні, очевидно, читали немало творів про героїв Вітчизняної війни, бачили їх в кіно, в театрі. Варто поговорити з ними про це хоч коротко, а також показати репродукції з творів живопису і скульптури, близькі темою: Кукринікси “Таня”; Г. Петров “Зоя”; М. Самсонов “Саша Чекалін”; Б. Кельбер “Ліза Чайкіна”; В. Задорожний “Вони безсмертні”; В. Забашта “У дні окупації”; портрети молодогвардійців (чи ілюстрації художника Рєзнїченка до “Молодої гвардії” О. Фадєєва, “Земля гуде” О. Гончара) та ін.
П. Тичина в багатьох поезіях збірки “Перемагать і жить” змалював героїчних борців за свободу і незалежність народу, вчорашніх людей мирної праці, будівників соціалізму. Героїчна постать партизана Залізка з поеми “За землю радянську” символізує весь волелюбний український народ, який ніколи не дозволить поставити себе на коліна. У вірші “Він не сказав ні слова”, як пізніше у вірші “Прометей””; А.””Малишка, даНо
Збірний образ одного з багатьох героїв Вітчизняної вінй, мужнього юного бійцярозвідника, що потрапив до рук фашистів, які “знущалися над ним, кололи, били…”, рубали, душили, завдавали страшних мук і болів. Здавалося б, краще прийняти смерть, ніж терпіти все це. Але він не може вмерти, не переконавшись у виконанні свого обов’язку. Юнаїк весь час думає про те, чи виконав бойове завдання, чи встиг товариш передати дані розвідки.
Нарешті впевнився, що наші війська пішли у наступ (“значить в нас готові, раз канонада почалася… Виходить, вже добіг товариш і сповістив…”), і це додає йому, знесиленому, замученому, нових сил. Із цих конкретних картин поет робить філософські узагальнення, дає оцінку подій і вчинків радянських патріотів. І боєцьрозвідник, і дівчатагероїні – Зоя Космодем’янська (“Пісня про Зою Космодем’янську”), Люба Земська (з однойменного твору), Наталя” (“Сирітка”), Мокрина (“За землю радянську”) – весь час свідомі своєї мети. Геройрозвідник впевнений в перемозі: “Хай смерть, – подумав, – дух могучий все’дно їх переможе!”
Вчитель повинен наголосити на тому, що наша література показувала дійсні факти всенародної героїчної боротьби з фашизмом. На конкретному життєвому матеріалі написана поема “Сирітка”. Спалено було фашистами село Піски на Чернігівщині, де народився поет, спалено живцем людей, зігнаних і запертих в церкві, загинули й родичі П. Тичини, але народ продовжував боротьбу.
Але бачить він, як оживає “Червона мати Україна”, ювстає народ і б’є загарбників, грізно шумить хвилями сивий Дніпро, змиваючи ворожу погань з рідних б”5егів. Україна в звитяжній боротьбі не одна, з нею всі народибрати. Поет розуміє, що тільки при єдності всіх падянських народів, з великим російським народом на чолі, можна здобути перемогу: “З тобою ж серце, правдою багате, і рідний брат твій – богатир з Москви”. В такій єдності братерській ніякий ворог не страшний:
Що нам ріки? – йдемо перебродом. Що нам орди? – в нас меч у руках. Разом з братнім російським народом ми безсмертні в віках. (“Наша слава”)
У кінці 1942 р., в період Сталінградської битви. П. Тичина написав поему “Похорон друга”, яка справедливо вважається одним з творів української поезії воєнних років. У ній філософськи осмислено велич титанічного подвигу народу у Вітчизняній війні. Поет славить воїна, що в боротьбі з фашистами віддав своє життя в ім’я перемоги і став безсмертним у народі, славить народ, який, виховавши таких синів, забезпечив собі безсмертя. Сюжет поемл нескладний. В ній розповідається про один звичайний епізод з життя воєнного періоду. Одгортаючи сніг від порога, оповідач почув плач похоронного оркестру і йде з процесією на кладовище. З голосінь рідних покійного взнає, що ховають воїнафронтовика Степана. Він віддав своє життя за свободу Вітчизни. Пригадався друг Ярослав, що загинув у боях за Харків “немов той плуг, в’оравсь у ворога”. Чуже горе стає близьким, і оповідач відчуває, що йде за труною дорогої людинивизволителя. Повернувшись додому, схвильований, стомлений баченим і пережитим, у сні бачить картину перемоги: золота пора достигання хлібів, гудуть трактори чарівною музикою праці. Вийшли в поле люди і серед них, ніби живі, Степан і Ярослав. У поемі весь час тісно переплітаються два плани: реальний і філософський, бачене і висновки з нього.
Йдучи за труною, оповідач роздумує, філософськи осмислює конкретні сили, які зіткнулися в цій війні. З одного боку-це німецький фашизм. Що приніс він набродам? Він пройшов по країнах як руїнник і смертоносець, грабуючи, спалюючи, вбиваючи людей, знищуючи найкращі витвори людського розуму. Він носій розрухи, кровопролитних війн, смерті.
Вірш “Я утверждаюсь” “можна було б по праву розглядати як підсумок всіх починань і звершень української літератури часів Великої Вітчизняної війни. Це справді нерукотворний, високонаснажений поезією пам’ятник народовіпереможцю” “. В ньому своєрідно показано, чим жив народ і література наша в грізні роки війни. Головна одея, яка визначає ораторський пафос вірша – емоційний вираз почуття національної гордості за народ, який мужньо вистояв у тяжких випробуваннях і в героїчних битвах виборов свою перемогу Ніякі сили не можуть ні знищити, ні підкорити радянський народ. Це доведено всіма попередніми і сучасною битвою з ворогами Вітчизии:
(2 votes, average: 4.00 out of 5)