Особливості художнього вираження людського почуття в інтимній ліриці В. Сосюри
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… Здається, кожен знає ці натхненні слова В. Сосюри. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Володимир Сосюра оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання. Персоніфікований образ весни співзвучний образу коханої з щасливими очима, які тривожать і западають у душу ліричного героя, здатного – від повені весняних, хвилюючих
В. Сосюра відтворив у своїх поезіях широку гаму людських почувань – і радісних, і сумних, драматизм розквіту кохання і гіркого розчарування, зради. Про чарівність і неповторну красу першої любові говорить поет у вірші “Коли потяг у даль загуркоче…”. Ліричний герой окрилений, сповнений життєдайним теплом, яке дарує йому кохана. У вірші митець вплітає конкретику того часу – ” тривожні оселі, темні вежі на фоні заграв…”, “… і ворог – на нашім путі”. Ліричний герой іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, повертається
Я б забув і образу. І сльози… Тільки б знову іти через гать, тільки б слухать твій голос і коси, твої коси сумні цілувать. Щастя побачення і сум розлуки, радість від розділеного почуття і туга за нездійсненою любов’ю – усе це знаходить свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Так, у вірші “Марія” поет тонко відтворює людську душу, коли ліричний герой не просто мучить розтаватися з коханою, але передусім щось приховувати від неї:
Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю… У цій поезії, відтворення людських почуттів доповнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зеленіють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання, буяння природи відбувається невідворотне – любов одцвіта, тому у коханої заплакані очі, покірно нахилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає.
З особливою увагою поет малює образ коханої, але найбільшу увагу звертає на очі – дзеркало душі. Вони – наскрізний образ його інтимної поезії. Золоті, сині – очі співають, мовчать “Жовтіє лист”; “щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте” “Ластівки на сонці”, у милої “васильки з-під вій” “Васильки”. У вірші “Білі акації будуть цвісти” образ коханої зливається з образом Батьківщини:
В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Ось вона йде у вінку, як весна… Стиснулось серце до крику… В ньому злилися і ти, і вона в образ єдиний навіки. Для ліричного героя В. Сосюри любов, вірність відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості своєму краю, Вітчизні.
У Сосюриній пісні кохання помітна гармонійна єдність людської душі зі світлом. Вона виявляється і в розумінні вічності любові як непереможного закону життя: Пройдуть мільйони років, і навіть і тоді, у травах і квітках,
Сіятиме мій спів про тебе, яснооку, як промінь зір, що зник давно вже їхній прах… Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильваність поета, невимушенність і природність – ці риси індивідуального поетичного стилю В. Сосюри притаманні і його інтимній ліриці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)