Особливості художнього вираження людського почуття в інтимній ліриці Сосюри

Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність – ці риси індивідуального поетичного стилю В. Сосюри притаманні його інтимній ліриці. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням.

Поетичне перебільшення, яке бачимо в перших двох рядках, визначає настрій усієї поезії, у якій В. Сосюра в народнопісенному ключі оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання.

Про чарівність

і неповторну красу першої любові говорить поет у вірші “Коли потяг у даль загуркоче…” Кохання розквітає в буремні роки: “тривожні оселі, темні вежі на фоні заграв…”, “…і ворог – на нашій путі”. Ліричний герой іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, повертається додому, де на нього чекає гірке розчарування – зрада.

Порівнянням “лиш любов, як у серці багнет…” поет образно відтворює душевний стан ліричного героя: пережиту радість першого кохання і гостроту болю за розтоптане почуття, за невірність дівчини, яка стала дружиною іншого. Але спогад про минуле щастя

такий яскравий, такий незабутньо-щемливий, що ліричний герой задушевно промовляє:

Я б забув і образу, і сльози…

Тільки б знову іти через гать,

Тільки б слухать твій голос

І коси, твої коси сумні цілувать.

Щастя побачення й сум розлуки, радість від розділеного почуття і туга за нездійсненною любов’ю – усе це знаходить свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Так, у вірші “Марія” поет тонко відтворює сум’яття людської душі, спричинене не просто розлученням, а передусім тим, що ліричний герой мусить щось приховувати від коханої:

Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю…

У цій поезії, як і в інших, відтворення людських почуттів доповнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зеленіють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання, буяння природи відбувається щось алогічне, невідворотне – любов одцвіла, тому у коханої заплакані очі, покірно нахилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає.

З особливою теплотою пише поет про кохану, і найбільшу увагу звертає на очі – дзеркало душі. Вони – наскрізний образ його інтимної поезії. “Золоті, сині – очі співають, мовчать”, “щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте…”, у милої “васильки з-під вій”. У вірші “Білі акації будуть цвісти” образ коханої зливається з образом Батьківщини:

В тебе і губи, і брови твої,

Як у моєї Вкраїни…

У Сосюриній пісні кохання помітна гармонійна єдність людської душі зі світом. Вона виявляється і в розумінні вічності любові як непереможного закону життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Особливості художнього вираження людського почуття в інтимній ліриці Сосюри