Особливості творчості І. Нечуя-Левицького
Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів. Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби.
У творах
Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в “Афонському пройдисвіті”, він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи
У повісті “Кайдашева сім’я” яскраво постають сцени з життя села Семигори. Автор майстерно розкриває психологію дійових осіб у комічному діалозі між Карпом і Лавріном, у сценах сутичок, що’відбуваються між свекрухою та Мотрею. Тут найповніше проявляються риси індивідуалізму, дрібновласницької психології, що робили нестерпним життя селянства.
Таким чином, творчість Нечуя-Левицького взагалі, і майстерність у відтворенні життя українського села, зокрема, були новим кроком у художньому відтворенні дійсності.
Мова творів письменника – переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим досвідом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію, повість належить до найкращих творів українського письменства.
Змальовуючи людські характери, І. Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця – культурно-моральна цінність, основа буття, світосприймання, принцип трудової етики, передумова щастя.
Один із героїв творів Нечуя-Левицького – Микола Джеря – людина обдарована, розумна, добре малює, різьбить, зробив малу скрипочку, гарно грає і співає. Микола прагне мати своє господарство, прив’язаний до землі, не хоче миритися зі своїм становищем, а тому веде боротьбу з суспільством, заснованим на насильстві та несправедливості.
З хліборобськими генами пов’язана й така риса українського національного характеру, як пантеїзм, прив’язаність до землі, землі-матері, а також матері, жінки-матері і жінки, шляхетна любов до якої витворила своєрідний духовний аристократизм українця.
Характерною особливістю творчої індивідуальності І. Нечуя-Левицького є органічне поєднання тонкого ліризму і винятково дотепного гумору. Показовою з цього погляду є передусім повість “Кайдашева сім’я”. У ній м’які, пастельні описи мальовничої природи українського села, розповіді про найінтимніші, найніжніші почуття молодих героїв твору змінюються непривабливими картинами сварок, бійок, зображенням патріархального селянського побуту. З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису.
Пейзажі, які майстерно вмонтовує Нечуй-Левицький у свої твори, є ніби продовженням думок і мрій персонажів, полем зіткнення переживань героя і природи. Так, поетична душа старого Панаса Крутя (“Рибалка Панас Круть”) може розкритися лише наодинці з чудовою природою. У таких випадках тональність пейзажу мотивована психологічним станом героя.
Отже, знову бачимо глибинний зв’язок людини з природою – чинник, який є головним для українців. Письменник підкреслює, що природа для українського народу є живою, розумною, говорячою й думаючою. Од того любов до природи в піснях, надихана її “живим духом”.
Глибоке відчуття краси природи українського села вказує на зв’язок українця з землею. Відомо, що вся стародавня культура українців аростала на культі землі, хліборобської праці. Хліборобство було Для українців єдиною надією, мрією, ідеалом їхнього життя. Земля – основний елемент світобудови, головна ланка у світотворчому ланцюгу. Отож, найяскравішою рисою особистості українця є незвичайний, таємничий контакт із Духом рідної землі.
Зокрема, хліборобська праця прищепила Миколі Джері, герою однойменної повісті, надзвичайну любов до природи, а разом з нею – поетичність вдачі.
Тонко відчуваючи різноманітні кольори, багатство їх переливів, письменник створив яскраві портрети, багаті своєю різнобарвністю ландшафти і т. ін. Він майстер передавати світлотіні (елемент, властивий живопису), чим досягає виразності образів, зримості картин українського села.
Стильова манера письменника тяжіла до поєднання реалістичної конкретності й точності в описах побуту з живописною образністю. Використавши можливості живопису у відображенні багатобарвного об’єктивного світу, Нечуй-Левицький дав поштовх до розширення зображувальних засобів літератури.
І. Нечуй-Левицький значно розширив естетичні обрії української літератури, збагативши її новими жанрами й виражальними засобами. У його творчості українська проза здійснила перехід від традиційної фольклоризованої оповіді До об’єктивно-епічної манери, відкривши цим простір для відтворення складних причинно-наслідкових зв’язків людини з суспільством, ліричних і філософських відступів, тобто, для урізноманітнення можливостей художнього відображення складного і мінливого об’єктивного світу.
Значення постаті Нечуя’Левицького в літературі 70-90-х років XIX ст. полягає в здобутках у створенні багатобарвного і рухливого пейзажу. У його творах описи природи стають засобом виразної психологічної характеристики персонажів.
Для нового злету української художньої прози був наявний міцний грунт, оскільки в українській літературі попередніх років відбувався складний процес синтезу і боротьби різних ідейно-художніх напрямів, течій, стилів, жанрів: продовжує функціонувати бурлеск, розвивається романтизм, існують деякі традиції. сентименталізму, нарешті, утверджується критичний реалізм. І всі ці напрями набувають своєрідних рис.
Саме в цих умовах починає свою творчу діяльність І. Нечуй-Левицький.
Головною ж заслугою Нечуя-Левицького було створення соціально-побутової повісті й роману, у яких типові характери змальовані з повнотою, властивою письменникам гоголівської реалістичної школи, і поставлені в докладно описані етнографічно та соціально правдиві типові обставини.
Отже, митець-новатор, чудовий знавець дійсності, Нечуй-Левицький торував шлях наступним письменницьким поколінням у правдивому відтворенні життя українського села.
Творчість Нечуя-Левицького – помітний внесок у подальший розвиток всієї української культури. Взірець високої майстерності, творчість письменника була новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів, у засобах розкриття життя українського села XIX століття.
Цінність літературної спадщини Нечуя-Левицького полягає у реалістичному зображенні тієї епохи, в яку жив письменник. У творах письменника показані духовні багатства народу, висловлена любов автора до простого люду, віра в його сили, а також непримиренність до гноблення, до приниження людської гідності.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)