Особливості поетики й стилю роману – Відкрита книга РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”
Фредерік Стендаль 1783 – 1842
Відкрита книга
РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”
Особливості поетики й стилю роману
У розкритті всіх тих процесів і перипетій, які відбуваються в душі Жульєна Сореля, з особливою виразністю виявився психологізм Стендаля, що сягнув незвичайної тонкості й проникливості. І саме психологізм є фундаментальною рисою поетики роману “Червоне і чорне”.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ДОВІДКА
Психологізм – художнє відтворення внутрішнього світу людини, її емоцій, думок, внутрішньої боротьби тощо. У літературі
Роман Стендаля “Червоне і чорне” є одним з найяскравіших і найхарактерніших творів об’єктивного психологізму. У його художній структурі виокремлюються два рівні: розгортання дії, розповідь про наміри й вчинки героя, стосунки з іншими персонажами, його колізії й конфлікти і паралельно з цим – голос автора, який аналізує і пояснює все те, що відбувається з героєм, розкриває причини й мотивацію його дій. Так, лист Матильди до батька, у якому вона повідомляє про вінчання з Жульєном, змушує маркіза де ла Моля нарешті прийняти рішення. І тут відразу вступає у свої права автор: “У цих виняткових обставинах владно подали голос усі найзначніші риси його характеру, викувані великими потрясіннями, що він пережив у молодості, злигодні еміграції зробили його фантазером… Однак та ж уява, що вберегла його душу від згубної трутизни золота, зробила його жертвою безумної пристрасті – домогтися для дочки будь-якою ціною титулу герцогині” .
Далі подано розгорнутий внутрішній монолог маркіза де ла Моля, що містить тонкий всебічний аналіз характеру Жульєна: “Ні, немає у нього гнучкості й хитрості якого-небудь пронири, який не прогавить ні зручної хвилини, ні сприятливого випадку. А з іншого боку – я бачу, що він керується зовсім не високими правилами. Для мене це щось незрозуміле… Якась семінарська дрібна душа відчуває себе незадоволеною тільки від того, що не має грошей і життєвих благ. У нього зовсім інше: він нізащо не дозволить, щоб його зневажали”.
У своєму романі Стендаль часто вдається до внутрішнього монологу у формі, запозиченій з класичної драматургії (де він, за сценічною природою драми, озвучується). Відтак притаманний твору драматизм адекватно виражається у внутрішніх монологах і діалогах героя, нерідко з уявними опонентами.
Роман “Червоне і чорне” не можна назвати безсюжетним або з послабленою сюжетністю, навпаки, тут маємо напружений і динамічний сюжет з драматичними колізіями й подіями, крутими поворотами дії, нарешті, з фінальною катастрофою. Однак гострий і захоплюючий сюжет не є для Стендаля самоціллю. Він підпорядковується завданню розкрити внутрішній світ і долю головного героя, пов’язані із зовнішніми чинниками, з конкретикою суспільно-історичного моменту, який теж піддається аналізу.
Ще однією визначальною рисою роману є динамічність оповіді. Вона випливає з характеру діяльного й честолюбного головного героя, що вступив у двобій з епохою і суспільством. Жульєн багато думає й аналізує, але це не гальмує розвиток дії. Його роздуми й аналізи введені автором у потік зовнішньої і внутрішньої дії, вираженням якої вони виступають, а тому не випадають із загального ритму оповіді. У “Червоному і чорному” Стендаль послідовно дотримувався девізу “Роман твориться дією” й уникав розгорнутих описів і докладних статичних характеристик, несумісних із цією настановою. Така особливість стилю виявляється й на мовному рівні твору, у тому, що частотність дієслів, тобто слів, що передають саме дію, майже дорівнює частотності іменників. А це нечасто спостерігається в романістиці (наприклад, у романі Бальзака “Батько Горіо” іменників удвічі більше, ніж дієслів). Характерною особливістю синтаксису “Червоного і чорного” є те, що автор тут віддає перевагу коротким “енергійним” реченням, насиченим напруженням і рухом.
На останок варто зазначити, що роман “Червоне і чорне” не був сприйнятий сучасниками Стендаля і спричинився до непорозумінь з автором. Лише невелике коло читачів у Франції та за її межами, серед яких були Бальзак і Гете, змогли зрозуміти й високо оцінити цей твір. Однак наприкінці XIX ст. інтерес до роману почав зростати, а в XX ст. “Червоне і чорне” справедливо визнали одним з найкращих романів у французькій і світовій літературах.
Кадр з кінострічки “Червоне і чорне” (режисер С. Герасимов, 1976 р.)
(2 votes, average: 4.50 out of 5)