Особливості пейзажної лірики Б. Пастернака
Особливості пейзажної лірики Б. Пастернака
У поезію Б. Пастернака поринаєш відразу, як задушливого літнього дня у ласкаву прохолоду води. Вона захоплює мінливими картинами літа, осені, зими чи весни, і здається, поет дивиться на увесь цей світ широко розплющеними від захоплення очима. Свіжістю листя, омитого зливою, віє від рядків вірша “Після дощу”:
За окнами давка, толпится листва,
И палое небо с дорог не подобрано.
Споглядаючи безмежний світ природи, поет помічає: “у капель – тяжесть запонок”, а після дощу “земля
Ты спросишь, кто велит,
Чтоб август был велик,
Кому ничто не мелко,
Кто погружен в отделку
Кленового листа…
Всесильный бог любви…
Пейзажну лірику Пастернака відзначає залюбленість у життя. Природа – завжди важлива частина життя. Вона співзвучна настрою поета у вірші “Цей лютий! Час до
Весна, я с улицы, где тополь удивлен,
Где даль пугается, где дом упасть боится,
Где воздух синь, как узелок с бельем
У выписавшегося из больницы.
Пейзаж Пастернака легко впізнати, бо він завжди олюднений. Ніби читач його очима дивиться крізь шибку, залиту вересневим дощем або вдивляється у далечінь безкраїх алей, сумуючи за минулим літом:
Глухая пора листопада.
Последних гусей косяки.
Расстраиваться не надо:
У страха глаза велики.
Найдивніше те, що кожен рядок поета оживає в уяві кожного, хто лише раз прочитав його, бо він завжди знаходить відгомін своїм настроям. Ось поет промовив:
Мне снилась осень в полусвете стекол,
Друзья и ты в их шутовской гурьбе…
І уява підказує картини осінніх роздумів і розчарувань, втрат і знахідок. І є ще одна особливість пейзажів Пастернака: хочеться потрапити туди:
Где пруд, как явленная тайна,
Где шепчет яблони прибой,
Где сад висит постройкой свайной
И держит небо пред собой.
У віршах кожного поета відобразилося його життя, його мислення, почуття. Але якби не знали б, наскільки нелегким було життя Б. Пастернака, можна було сказати, що воно було суцільним святом. Таке враження виникає тому, що головним мотивом усієї поезії його була вдячність “за приворотное вино, текущее огнем по жилам”. Ця вдячність і є лейтмотивом пейзажної лірики:
И белому мертвому царству,
Бросавшему мысленно в дрожь,
Я тихо шепчу: “Благодарствуй,
Ты больше, чем просят, даешь”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)