Глобалитеты різних локальних культур, зазвичай, дуже різнорідні і зводяться одного “знаменника”. Певною мірою це пояснюється лише тим, що, по-перше, історія становлення й подальших трансформацій кожного глобалитета різна і неповторна – проти іншими долями локальних культур. Так, западно-славянские культури явно тяжіють до європейського глобалитету, а східно-слов’янські – багато в чому до російського. Южно-славянские культури у своєї глобальної орієнтації коливаються між європейських країн і російським гло-балитетами, що визначає
драматизм балканського регіону. По-друге, зв’язка кожного глобалитета з певним менталітетом також формується своєрідно і несхоже на інші парні конструкції, складові значеннєве “ядро” тій чи іншій локальної культури. Так, стосовно славянству религиозно-конфессиональный чинник служить не зближенню, але протистояння різних слов’янських культур: наприклад, латинство і католицизм західних слов’ян несумісними з православ’ям і “византизмом” слов’ян східного й південного. Особливо трудноразрешим “балканський” (“югославський”) вузол, де до розходженням між западно-христианскими
і восточно-христианскими моделями додається ісламський чинник (Босния-Герцоговина, Косово, албанський питання). Це стосується й доль локалитетов. Якщо, наприклад, ісламський світ, чи європейське єдність, безсумнівно, мають величезні перспективи для свого розвитку на бік зближення Росії з глобальними параметрами країн світу, то “слов’янство” досі представляє локалитет із сумнівними надіями на глобальність і навіть у власну стабільність. Розпад Радянського Союзу, зокрема що вилився в розмежування трьох східнослов’янських народів, котрі надбали власну незалежність” і державність (Росія, Україна та Білорусія); розпад Югославії на дрібні держав з різної цивилиза-ционной і конфесійної орієнтацією; драматичні процеси, нинішні події в Україні і, по-своєму, у Білорусі, – усе це підтверджує гіпотезу, що “слов’янське єдність” сьогодні – це багато в чому віртуальне співтовариство, що було не систему культур, а скоріш “ризому” (по Ж. Делезу і Ф. Гваттари), чревату расколами, разрастаниями та перспективи подальшої деструктуризацией цілого. Місце російської культури серед слов’янських культур в XXI в. досить суперечлива. З одного боку, російська культура, неодноразово переживавшая фазу глобалитета у своїй історії, досі сповнена надій відродження свого всесвітньо-історичного значення – вже у пострадянський період. Що ж до політичного і охорони культурної самосвідомості Росії взаємопов’язані як великої країни, ця рефлексія (нерідко представлена як “Російська ідея”) будь-коли втрачала своїх позицій у масовій і елітарному самовідчутті російського народу, послідовно претендуючи на національно-культурну і ідейну гегемонію серед інших народів – як слов’янських, і неслов’янських. З іншого боку, що ця культурна саморефлексійність Росії як сприяє слов’янському єдності, але цілеспрямовано й постійно його підриває, оскільки інші слов’янські культури що немає настільки ж високій ступенем глобальних амбіцій (отже, і глобалитета). З огляду на інших слов’янських культур російська культура з її глобальними інтенціями і устремліннями виробляє страшне враження своїми імперськими традиціями і великодержавністю (нерідко расцениваемыми іншими слов’янськими народами як претензії в ролі “жандарма слов’янства”, управляючого і начальницького ланки всього локального співтовариства). Криза глобалитета, його катастрофа, падіння чи надлам завжди переживаються кожної локальної культурою, коли-небудь торкнулася його, як тяжке випробування, як національна трагедія чи катастрофа, забарвлена часом апокаліптичні тону. Кожен криза глобалитета майже неминуче загрожує необоротними випливають, та руйнуваннями та найчастіше бачиться сучасниками як той історичний період, як “кінець історії”, у разі – національної. Безсумнівно, що криза глобалитета сьогодні переживає і російська культура, і по-своєму слов’янство загалом. Однак Росія переживає криза свого глобалитета як тимчасовий, минущий, тоді як слов’янство, внутрішньо диференційовано і розколоте, готове приєднатися до різним глобалитетам – західноєвропейському, американському, російському, навіть – виняток – до ісламського (Босния-Герцеговина). Історичний досвід багаторазового здобуття втрати гло-балитета російської культурою і подолання нею ментальних криз є і немає аналогів серед інших слов’янських культур, що, зрозуміло, ставить їх у особливе стано
(2 votes, average: 3.50 out of 5)