Особливості духовного та економіко-політичного життя XVII століття – ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА В XVII СТОЛІТТІ

ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ

§ 1. ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА В XVII СТОЛІТТІ

Так невимовно багато змінилося за останні роки в уявленнях про зірки і планети. Всесвіт розпадається на атоми, рвуться всі зв’язки, все розколюється на шматки, підвалини хитаються, і тепер усе стало для нас відносним.

Джон Донн

Культурний і літературний розвиток завжди залежить від особливостей історичного, громадсько-політичного, духовного життя суспільства. Щоб зрозуміти сутність мистецьких явищ XVII ст., треба

пригадати, яким було те століття, які події визначали життя людини, які сподівання й прагнення людей виявлялися в тих подіях.

XVII століття – особливий період в історії. Про це свідчить хоча б те, що й попередній стан культури, і наступний отримали красномовні імена – Відродження, Просвітництво. А всі спроби знайти назву XVII століттю виявилися безуспішними. Це століття постає настільки складним, строкатим, суперечливим, що жодна назва не вичерпує його характеристик. І це стосується не тільки мистецтва зазначеного століття, а й усього духовного життя – філософії, науки, моралі, ставлення до релігії.

Особливості

духовного та економіко-політичного життя XVII століття

Духовне життя XVII ст. відрізнялося від духовного життя Середньовіччя й Відродження. З усіх відмінних рис найважливішим було зростання авторитету науки. Держава потроху перебирала на себе функції, які раніше належали тільки церкві, й намагалася контролювати культуру. Та, хоча влада й компетенції національних держав неухильно зростали, на філософів, учених, митців держава не мала такого впливу, як церква в Середньовіччі. Тож у XVII ст. починається процес вивільнення інтелектуальної та творчої особистості. XVII століття увійшло в історію як час революційних наукових відкриттів, але шлях до цих відкриттів був непростим.

На батьківщині Відродження, в Італії, XVII ст. почалося з надзвичайно показової події. 1600 року в Римі інквізиція прирекла на страту Джордано Бруно, який стверджував, що у Всесвіті існує багато світів. Коли в середині XVI ст. Н. Копернік – поляк, що отримав освіту в Болонському університеті,- оприлюднив свій трактат про обертання Землі навколо Сонця, церква не заборонила цієї книги. Адже гіпотеза не мала наукового підтвердження, а прості спостереження всім наочно доводили протилежне. Однак гіпотези Коперніка мали вплив на інших учених. 1609 року імператорський астроном Йоганн Кеплер, проаналізувавши велику кількість астрономічних таблиць, установив, що Земля обертається не по колу, а по еліпсу. Це було одне з перших наукових відкриттів Нового часу, знання, не відоме античним філософам і математикам. Через рік професор із Падуї Галілео Галілей створив перший телескоп і, подивившись на небо, зробив нечувані відкриття: він побачив гори на Місяці, супутники Юпітера, плями на Сонці. Галілея запрошували в різні міста Італії, і люди із зацікавленням дивилися на нові зірки. Астрономічні спостереження Галілея підтвердили, що Земля обертається навколо Сонця. Ученому повірили, незважаючи на те, що церква вчила: Земля розташована у центрі Всесвіту. Католицька церква пішла в наступ. Сімдесятирічний учений постав перед судом інквізиції і мусив зректися своїх відкриттів. Останні п’ять років свого життя він перебував під домашнім арештом і, за присудом інквізиції, читав покаянні молитви. Суд над Галілеєм довів, що католицька церква усвідомлювала, яку загрозу її авторитету несе нове наукове знання. Інквізиція притягала до суду за будь-яке “вільнодумство”. Перебування в католицьких країнах стало для вчених небезпечним, вони шукали притулку в протестантських країнах – Голландії, Англії. Француз Рене Декарт виїхав до Голландії, де створив аналітичну геометрію, а також теорію про те, що весь світ підпорядковується законам механіки. Знання цих законів давало можливість пояснити все, що оточувало людину. Рене Декарт, БлезПаскаль, Вільям Гарвей, Роберт Бойль відкривали закони, які по-новому пояснювали світ. Більшість із тих відкриттів мали практичне значення, і країни, де вчені мали можливість плідно працювати, в економічному розвитку почали випереджати країни, де інквізиція переслідувала людей за їхні наукові погляди. Долі країн та народів у XVII ст. вирішувала не віра, а наукові та технічні відкриття. Великі географічні відкриття сприяли формуванню світового ринку, який підкорював собі економіку країн і вирішував долі цілих народів. Англійці навчилися виробляти високоякісне сукно, а голландці продавали його світом. Сукноробні мануфактури потребували багато шерсті. Поміщики зганяли селян-орендаторів із землі, перетворювали поля на пасовиська й огороджували їх. Селяни лишалися без землі та заробітку. Країну лихоманило від “голодних бунтів”. Вихід знайшов відомий учений Ф. Бекон: він запропонував переселяти бідноту до Америки та Ірландії. Схожа ситуація із землею склалася і в Іспанії. І біднота теж шукала кращої долі за океаном. Так почалася активна колонізація Нового світу. Північна Америка була колонізована англійцями, Південна – іспанцями. Але, незважаючи на формування світового ринку, більшість економічних, політичних проблем та релігійних протистоянь у XVII ст. розв’язувалася старим перевіреним способом – війною. Головним полем бойових дій цього століття стала Німеччина, батьківщина Лютера1. Свого часу великий реформатор закликав князів і дворянство відібрати у церкви її багатства; німецька шляхта відгукнулася на його заклик; дворяни грабували монастирі й ділили між собою монастирські землі. Лише зібравши всі сили, імператор Карл V Габсбург зміг відстояти католицьку віру на півдні країни, але на півночі влада опинилася в руках протестантських князів. Спадкоємці Карла V, маючи звання імператора, реально не мали влади навіть там, де їх визнавали законними правителями: в Австрії, Чехії, Західній Угорщині їхня влада обмежувалася місцевими сеймами. На сеймах більшість була за протестантськими князями, які не бажали віддавати захоплені ними церковні землі й не раз учиняли заколоти. 1618 року стався черговий заколот у Чехії; до чехів приєдналися австрійські та угорські князі. Так починалася війна, яка в історії отримала назву Тридцятилітньої. Католики об’єдналися у “Священну лігу”, а протестанти – в “Євангелічну унію”. “Священній лізі” допомагали Іспанія та Папа Римський, а Унії – Голландія та Англія. Католицька армія отримала кілька перемог, і її підтримали селяни: селами ширилися чутки, що імператор прожене панів, скасує панщину. Фердинанд II скористався перемогою, щоб утвердити свою абсолютну владу над Чехією й Австрією. Десятки тисяч непокірних дворян прирекли на вигнання, а їх маєтки відійшли в казну – так народжувалася нова абсолютна монархія – держава австрійських Габсбургів. Нова монархія створила могутню армію, яка просувалася на північ до Балтійського моря. Протестантські князі були розбиті. Фердинанд II оголосив, що протестанти повинні повернути церкві все майно та землі, які були захоплені під час Реформації. Ця вимога налякала не лише протестантських, але й католицьких князів. 1630 року шведська армія висадилася на південному березі Балтійського моря, і король Густав II Адольф проголосив, Що прибув допомогти боронити святу віру Лютера. Через два роки король загинув. Його смерть розв’язала руки загарбникам, і грабіжницький характер війни виявився повною мірою. Релігійні гасла, під якими починалася війна, втратили будь-який сенс: католики та протестанти об’єднувалися, щоб протистояти шведській навалі. Так у страшних випробуваннях народжувалися і віротерпимість, і скептицизм1.

1Лютер Мартін (1483-1546) – один із вождів Реформації, засновник лютеранства. Виступав проти католицької ієрархії, його 95 тезисів стали початком руху за реформування церкви.

1Скептицизм (грец. – недовірливий) – філософська концепція, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання світу й існування надійного критерію істини; критично-недовірливе ставлення до чогось.