Особливе значення у розкритті образу Аглаї
Особливе значення у розкритті образу Аглаї мають її стосунки з професором Чорнаєм, увагу якого “екзотична постать” дівчини привернула з першого знайомства. Спочатку Чорнай постав перед Аглаєю у трьох “вимірах”: як професор, як “великий пан” і як українець. “Професора вона обов’язана слухати, “великого пана” – ні, бо такі бавляться з дівчатами, пускають їх в труби, як чула не раз… а українця вона ігнорує” (ІІІ, 301). Згодом Аглая змінює свою думку про Чорная. Пам’ять про Андрія вступає в суперечність з небажаним,
Відмовляючись стати дружиною Чорная, Аглая керувалась не тільки міркуваннями про неможливість подружнього життя для митця. На перешкоді стоїть і думка про соціальну нерівність між убогою дівчиною і “великим паном”, аристократом (“Він.,, великий пан, а я вбога дівчина. Зо мною великий пан не ожениться. Він зо мною поба-питься, і на тім скінчиться” – ІІІ, 334). Не прийнявши руки Чорная, Аглая взяла від нього гроші як позику для продовження навчання у консерваторії. “Я позичу у вас кошти на музичне виховання в консерваторії… Позичу… Ллє правда, пане професоре?..- питає й держиться роялю.- Я не мушу бути вашою. Правда, що я не мушу?” (ІІІ, 365). Весь час відчуваючи зверхність у мові Чорная, дівчина тут же з неприхованою гордістю заявляє: “Ще одну просьбу, пане професоре. Ви великий пан від голови до ніг, а я… лиш убогий музикант. Через те я вас прошу.
Не кажіть мені ти. Поки що я лиш свою особистість маю, більше нічого” (ІІІ, 366).
Згодом Чорнай зумів завоювати довір’я дівчини. На вечірці в день свого народження Аглая зрозуміла, що любить Чорная. Розмова, що відбувається між ними в будинку Іванни, наче зміцнила їхні дружні стосунки. Проте тяжкий біль опанував Аглаю, коли, після інциденту з Швар-цом, Чорнай відрікається від неї. Відштовхнута Чорнаєм, Аглая назавжди покидає рідне місто. Незабаром стає відомо, що вона померла.
Висвітлюючи проблему таланту в буржуазному суспільстві, письменниця образом Аглаї стверджувала, що в класово-антагоністичному суспільстві людині з бідного середовища, хоч і дуже талановитій, стелеться тяжкий шлях випробувань і боротьби. Моральний і матеріальний гніт не дав розвинутися талантові, який би, може, став окрасою рідної музичної культури.
Друга проблема повісті “За ситуаціями” – винародов-лення й денаціоналізація української інтелігенції на Буковині – знайшла своє вираження в конфлікті між Чорнаєм і Шварцом.
Чорнай і Шварц – два контрастні персонажі, дві різні особистості, але, по суті, їхні погляди є протилежними сторонами однієї медалі, бо якоїсь чіткої ідейної межі не можна провести між винародовленням і денаціоналізацією. Недарма письменниця зробила Чорная і Шварца ще й рідними братами.
Чорнай – то “справжній пан”, що жив за суворо заведеним порядком і став рабом своїх витончених панських звичок.
“Великим паном” Чорнай виявив себе у ставленні до Аглаї, яка сподобалась йому з першої зустрічі, сподобалася чарівною зовнішністю, умінням тримати себе. З часом почуття ще зросло, посилилося. Перед Аглаєю він є тонкий, тактовний мужчина, чоловік науки й праці – жоден того (франт – примітка письменниці.). І всі, що їй зразу говорили, що він безсердечно строгий і т. п.- говорили неправду” (111,324).
Але згодом починає розуміти, що професор – людина себелюбна, індивідуаліст. Пропонуючи їй місце вчительки, Чорнай робить це з позицій “великого пана” і з метою утримати дівчину біля себе, не допустити виїзду на навчання, щоб не втратити її. Так само поводитья Чорнай і тоді, коли просить руки Аглаї, сподіваючись урізноманітнити, уприємнити з нею свою буденщину: “Будьте моєю, Аглая-Феліцітас… Доповніть зміст мого життя. Мені холодно з самою наукою, а я вас так щиро люблю…” (ІІІ, 361). її духовний світ, її мрії стати піаністкою були для Чорная байдужими.
Досить своєрідно виступає у повісті Чорнай як “українець”. У розмові з Аглаєю він розповідає, що колись, будучи студентом, схилявся до москвофілів, але згодом, коли заглянув “глибше в життя”, змінив свої погляди, став “щирим і добрим” українцем. Безумовно, що відстоювання своєї національності в умовах соціального й національного гноблення мало прогресивне значення. Але слід зважити й на те, що українофільство Чорная, його ідеї не ясні. Цей буржуа й аристократ, що певний своєї переваги над іншими, нічим не проявляє себе як представник своєї пригнобленої нації, хіба що іноді в приватних справах може заговорити українською мовою. Під час лекцій “патріот” і “щирий українець” у ньому мовчав, професор поводився, як і багато його колег “з позатиканими горлами”.
Повністю обличчя “великого пана”, викінченого індивідуаліста розкривається в кінці повісті, коли він по-міщан-ськи упереджено поставився до чистої почуттям, очорненої Шварцом дівчини. Відрікається від неї. Ця сцена написана дуже сильно. “Між нами мусить стати слово: ніколи. Чи ви є собі того свідомі?-сказав Чорнай.- Зобов’язань проти мене не маєте жодних. Лише квит підпишете, що взяли гроші. Ми собі чужі. Я навіть не хочу знати, куди ваш план поведе вас… Так мусить бути… Ідіть, Аглая-Феліцітас… Це одно мені вчиніть, якщо можна мені ще просити вас щось, ідіть] – Із тими словами діткнувся її рук, щоб в слідуючій хвилі жахнутися від них, мов вуглем попечений” (111,417-418).
Так письменниця розвінчує тип буржуазного інтелігента, себелюбного пана, в якого дуже рідко пробиваються безпосередні живі порухи серця, професора, що вміє пояснити, чому “у” не є “и”, але зрозуміти, що таке людина, нездатний.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)