Особисті міркування. Трагедія генія: в чому вона? (Павло Тичина)
Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-різному. Велику роль у цьому відіграють суспільно-політичні умови й оточення, в якому народжується і формується талант письменника.
Видатний поет XX сторіччя, талановитий, оригінальний, та, на жаль, майже зовсім ще не оцінений прозаїк і публіцист, цікавий критик та літературознавець, незрівнянний перекладач з вірменської, грузинської, татарської, болгарської та інших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень світової культури в Україні.
Творча особистість Павла Григоровича
Так, у часи Громадянської війни, молодий Тичина не зразу розібрався у глибокій суті громадсько-політичних подій, тим більше, що дні стояли суворі, всі сили революції віддавались нещадній боротьбі з ворогами. Написання вірша “На Аскольдовій могилі” було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральної Ради. Але до честі Павла Тичини треба сказати: він швидко розібрався, що й до чого.
1923 року Павло Тичина приїжджає до Харкова і за допомогою В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцію журналу “Червоний шлях”. Але й там поет зазнав дуже серйозної критики і жорстоких політичних звинувачень “За протягування націоналістичного дурману в літературу”. Саме тоді була написана велика поема “Чистила мати картоплю”, в якій з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соціально політичних процесів в унітарній державі. Тичина довів, що у творі домінує сувора, гірка, але щира, вистраждана правда.
Уже після виходу перших книг Тичини його творчість привернула увагу насамперед літераторів. У періодичній пресі з’явилися рецензії різного змісту й характеру. Одним із перших відгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статті “Павло Тичина” він назвав його красою і гордістю нової української поезії, найталановитішим з сучасних поетів.
Але не обійшлося і без випадів проти поета. У закордонній пресі з’явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що він продався Радянській владі, яка, до речі, у найскрутніші й найголодніші дні життя спеціальним декретом забезпечила його харчами і взяла під свою охорону, як цінного діяча культури.
В українській радянській пресі з’явилися теж деякі статті типу “Дутий кумир” В. Поліщука, фейлетон “Про українську оперу” К. Котка, в яких проявилося нерозуміння творчості Тичини, його перекладів лібрето класичних опер українською мовою. На ті випади відповів і сам поет, і його побратим по перу й духу В. М. Сосюра:
Не вам ганьбить ім’я Тичини І називать його рабом… Павла Тичину завжди турбувала проблема національного відродження українського народу. З цієї причини перший образ – ідеал революції для поета – “Золотий гомін”: то образ народу, що зібрався 1917 року на історичній площі Київської Софії, щоб висловити свою віковічну волю і мрію про державну суверенність. Киян поздоровляє сам Андрій Первозданний, засновник і покровитель міста. Від повноти щасливих передчувань “засміялись гори, зазеленіли”, і ріка мутная сповнилася сонця і блакиті – торкнула струни.
Але в процесі національно-визвольної революції Павло Тичина бачить не тільки відрадні явища і тенденції: Чорний птах – у нього очі-пазурі. Зловісним образом “Чорного птаха” він попереджає про важкі дні при відстоюванні свободи.
Так і сталося: свідченням братовбивчої трагедії є тетраптих “Скорбна мати”. Твір присвячений матері поета. Але образ покійної “матері Марії” переростає в образ Скорбної матері, в якому узагальнено і долю Божої матері, і страждання України. З поеми проступає динамічна картина трагедії рідної землі, яка потрапила в криваву орбіту Громадянської війни.
Отже, доля Павла Тичини – то доля його нації. Є в ній трагічні сторінки, болісні невдачі, але домінує жага життя, енергія творення, високий ідеал справедливості, а тим самим геній безсмертя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)