Основоположник аргентинської дитячої літератури Альваро Юнке
Основоположником аргентинській дитячій літератури по праву вважається Альваро Юнке (р. 1889). Архітектор за професією, він в 1924 році випустив у світло свою першу книгу віршів і надалі плідно працював у всіх жанрах літератури. Його перу належать збірники віршів і оповідань, п’єси й повести, романи й публіцистичні статті, праці по літературознавству й історії Аргентини. Але найбільшу популярність він здобув як автор дитячих книг. Перерахування всього, що він написав для дітей, зайняло б занадто багато місця, Приведемо лише назви декількох найбільш
Письменник Аристидес Гандольфи ерреро (таке його сьогодення ім’я) вибрав собі цей псевдонім не випадково. Іспанське слово “юнке” означає “ковадло”. “…На ковадлі як коваль він кував
Перед читачем проходить низка дитячих образів: діти-газетярі, дитята-рознощики, хлопчики-чистильники чобіт, дівчинки-служниці. Незважаючи на те що життя героїв оповідань Юнке нелегка, вони веселі, життєлюбні, невичерпні у витівках. Письменник дуже любить дітей, і це видно, тільки-но відкриєш кожної зі збірників його оповідань. Герої його добутків – маленькі жителі Буенос-Айреса зі своїми радостями, турботами й прикростями. Захоплююче й сердечно оповідає автор про життя підлітків, намагаючись допомогти юному читачеві розібратися в навколишньому його світі й, стало бути, у собі самому.
Писати для дітей – нелегко, і письменник це знає; у своїх оповіданнях він піднімає самі складні проблеми, ненав’язливо виховуючи юного читача. Художник-Реаліст відмінно розуміє, що моралями не можна нічого домогтися, і він ставить своїх героїв у такі ситуації, коли вони самі повинні вибрати єдино правильну лінію поводження. Безстрашний Клаудио заступається за несправедливо скривдженого десятилітнього онука садівника й втрачає роботу (“Перекотиполе”); Игнасио і його товариші розбивають скло в будинку багатого адвоката, що відмовився допомогти “маленькому слузі” Симонові, їхньому однокласникові (“Старший у класі”); сміливий Нико б’є багатія, що заївся (“Нико і його дідусь”).
Сувора Дійсність із турботами про шматок хліба вторгається в життя юних героїв: чотирнадцятилітній Дамиан змушений кинути школу й піти працювати, щоб прийти на допомогу своїм рідним (“Яйце в тарілці супу”); маленький Пончо продає свого улюбленця-пса, щоб допомогти важко хворої матері (“Пончо”); не бажаючи чекати подачок від лицемірного депутата парламенту, влаштовується на роботу Фелипе (“Шукаю роботу”).
З більшим тактом письменник ставить і вирішує питання атеїстичного виховання, що особливо важливо, якщо врахувати той вплив, яким користується католицька церква в більшості країн Латинської Америки. В одному з його оповідань господарка переводить благочестивими повчаннями сироту Зенона, супроводжуючи кожне наставляння щипками. “Після першого щипка в Зенона пропадало всяке полювання любити ближнього, як самого себе” (“Голена голова”). Ще сильніше викривальний пафос оповідання “Сумка святого Луїса Гонсага”. Учитель Тристан, на прізвисько “Черниць”, щотижня збирає зі своїх учнів гроші “для святого Луїса” і кладе їх у спеціальну сумку, що спалює наприкінці тижня. Він залякує дітей божою карою, якщо вони не принесуть чергового внеску. “Божий гнів – це гарний точильний камінь для віри, але якщо дуже сильно їм зловживати, то він не вигострює віру, а сточує”. Коли один раз, осмілівши, діти заглядають у сумку, то виявляють там… обривки старих газет.
Талант спілкування з дітьми, розуміння їхньої психології становлять одну із сильних сторін дарування Юнке. Письменник розмовляє з юним читачем як рівний з рівним, підводячи його до самостійної оцінки людей і подій. Герої Юнке мужні, чесні, шляхетні. У своїх книгах письменник бореться проти святенництва, соціальної нерівності, засуджує пороки капіталістичного миру, з яким доводиться зіштовхуватися його юним героям. Він завжди пам’ятає, що діти – це Майбутнє його країни, і вчить їх бути чуйними, непримиренними до неправди й несправедливості. Тому в його книгах немає місця почуттю безвихідності. Кращі оповідання Альваро Юнке багаторазово видавалися для дітей російською мовою. Вони зібрані в книзі “Чоловіка дванадцяти років”.
Російські школярі можуть також познайомитися з його повістю “Футбольний клуб “Хлопці Півдня”, написаної в досить своєрідній манері. Оповідання про життя юних футболістів перемежовується побутовими історіями й гумористичними сценками, казками й міркуваннями на різні Теми. Героям повести – хлопцям з різних суспільних шарів і різних національностей – доводиться вирішувати багато серйозних недитячих питань, і отут до них на допомогу приходять їхні друзі – дорослі. Письменник з більшою майстерністю розповідає про складні взаємини дітей і дорослих. Різні, часом остродраматические, події відбуваються з героями цієї книги. Жанрове й стильове різноманіття повести дозволяє авторові поставити перед юним читачем важливі соціальні й моральні проблеми, над якими доводиться замислюватися. У поданому перекладу “Слові до хлопцям” Альваро Юнке говорить: “…бедние “Хлопці Півдня” живуть у капіталістичній країні, де “твоє” і “моє” люто, з безжалісним егоїзмом відстоюється, де друг у другу люди бачать не товаришів по роботі, а ворогів… І все-таки, незважаючи на тяжкі умови, у яких перебувають герої моєї книги, скільки гарного в цих жвавих, бойових хлопчатах!..
Я розповідаю про їхню відвагу, солідарність, про їхнє прагнення до знань, про їхні мрії й бажання боротися за краще майбутнє”. Активна гуманістична позиція автора – стан стійкого читацького інтересу до його творчості.
У добутках для дітей, написаних Альваро Юнке, уперше став розроблятися жанр соціальної повісті й оповідання в латиноамериканській дитячій літературі. Співчуття до знедолених, дух соціального протесту, показ своїх героїв у суспільному оточенні, прагнення осмислити їхньої долі – все це характерно для його книг. І в цьому їхнє неминуще значення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)