Василь Симоненко у своїй поезії звертається до усіх тих тем, які споконвіку хвилювали митців і складали основу будь-якої поетичної творчості, серед них любов до Батьківщини та рідної природи, віра у духовну силу свого народу, філософські роздуми над призначенням людини на землі, оспівування глибокого і пристрасного кохання. До якої б теми не звертався Василь Симоненко, він вносив до неї власний авторський стиль, свій світогляд, оригінальну та яскраву образність. Василь Симоненко багато розмірковує над призначенням людини, над її місією у
цьому житті, над сенсом життя. І насправді, кожна людина багато разів за життя ставить собі це питання. Розмірковуючи, поет доходить висновку, що одним із головних призначень людини є самозречення в ім’я добра, розквіту країни, добробуту родини та близьких. Закоханість у життя та проповідування одвічного душевного неспокою знаходимо ми в багатьох творах поета: Як мені даровано багато, Скільки в мене щастя, чорт візьми! На землі сміятись і страждати, Жити і любить поміж людьми! Які життєстверджувальні та сонячні рядки! Я думаю, мої ровесники, часто сумні та незадоволені через дрібниці, і я разом з ними, – всі
ми можемо повчитися любові до життя у ліричного героя Василя Симоненка. Щодо ставлення людини до життя, не втрачає своєї актуальності відомий вираз: “Хочеш бути щасливим? Будь ним”. Часто ми не розуміємо справжнього змісту цього вислову, але він є насправді правдивим і мудрим. У своїх творах митець звеличує людину, бо людина – мисляча істота, наділена здатністю створювати, творчо мислити та діяти. Маючи право свідомого вибору, людина, на думку Василя Симоненка, призначена для добра і тільки для нього, для служіння народові і людям, і загальній ідеї добра та любові: Навіщо бундючитися пихато, Грітися в похвалах? Слава не ртуть: Мало великим себе уявляти, Треба великим буть. Звісно, не можна любити життя взагалі, не люблячи свою рідну землю. Василь Симоненко так пише про Україну: Візьми всього! І мозок мій, і вроду, І мрій дитинних плеса голубі. Для мене найсвятіша нагорода – Потрібним буть, красо моя, тобі! Любов до рідної землі сповнює більшість поезій Василя Симоненка, і любов ця щира, без зайвого пафосу і показного патріотизму, вона йде від самого серця поета, тому, напевне, і доторкується до найглибших струн душі читача. Глибокий зміст вклав митець у вірш “Де зараз ви, кати мого народу?”. Ця поезія поєднує не тільки любов до народу з вірою у його майбутнє, у незнищенність сили народного духу: Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! У цих простих, на перший погляд, рядках, відображено глибоку істину. Нація, сформована протягом сторіч у лоні власних традицій та вірувань, оповита народними піснями й обрядами, насправді є незнищенною. Будь-які історичні обставини, якими б вони не були, можуть негативно впливати на людей, пригнічувати їх, уповільнювати розвиток культури та мови, але вони не можуть знищити, викреслити зі скрижалів історії націю. Упродовж близько сімдесяти років існування тоталітарної системи, спрямованої на “зненаціональнення”, український народ доводив цей простий закон історії. І довів його. Багато в чому наш народ залишився цілком вірним своїм традиціям та історії, своєму менталітету та віруванням саме завдяки діяльності видатних діячів літератури, культури, мистецтв, серед яких був і Василь Симоненко.
