Основні мотиви – ТВОРЧА ІСТОРІЯ ЗБІРКИ “КВІТИ ЗЛА” – ШАРЛЬ БОДЛЕР
ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)
ТВОРЧА ІСТОРІЯ ЗБІРКИ “КВІТИ ЗЛА”
Основні мотиви
У “Квітах зла” утілений мотив трагічної несумісності дійсності та ідеалу. Навряд чи у світовій поезії знайдеться багато віршів, у яких звучало б прокляття, яке посилає мати щойно народженому синупоету, митцеві. Проте саме таким твором з іронічно-символічною назвою “Благословення” Бодлер розпочинає свою збірку:
Коли з’являється Поет на цьому світі,
Його родителька від розпачу й журби
На Бога кидає прокльони ядовиті,
І співчутливо
“Чом народила я цей поглум?
Чи не краще На світ спровадити гадюк ціле кубло?
Будь прокляте моє кохання негодяще
І лоно трепетне, що блазня зачало!”
Зачинатель символізму Шарль Бодлер пов’язаний передовсім з живописом, живописний первень ширше й активніше за всякі інші присутній у його поезії. Однак разом із тим він глибоко цікавився музикою й дедалі глибше усвідомлював її велике значення для поезії. З еволюцією поета до символізму змінюється його ставлення до слова, з’являється прагнення до вивільнення настроєвого, емоційно-інтуїтивного, підсвідомого,
“Мудро володіти поетичною мовою, – формулює Бодлер, – це значить практикувати свого роду евокативне чародійство (sorcell й гіе йvocatrice)”, прагнути до того, щоб поезія ставала “сугестивною магією”, у якій “об’єкт зливається із суб’єктом, зовнішній світ – із самим митцем””. А все це, зрештою, засвідчує глибинний рух поезії Бодлера до музики, до її метамови.
Д. Наливайко
Тема стосунків Поета і Юрби стає в цій збірці провідною. Особливо яскраво розкривається вона в сонеті “Альбатрос”. Ліричний герой збірки, не маючи змоги жити серед бруду ницих міст, над прірвою мерзот, у світі злочину й страждань, намагається знайти свій рай: чи то в запашних тропіках, чи то в далекому дитинстві:
Невинний рай утіх, блаженства і розрад,
Хіба не далі він од Індії й Китаю?
Чи він воскресне й знов повернеться назад,
Як срібним голосом із туги заспіваю,
Невинний рай утіх, блаженства і розрад?
Рай утрачено, але залишилося його “відлуння” – Краса. Ліричний герой Бодлера переймається двома питаннями: що таке Краса та що врятує Красу? Даючи розгорнуту, навіть шокуючу картину розкладу матеріального тіла (вірш “Падло”), поет стверджує, що тільки мистецтво, поезія здатні зберегти справжню Красу: “…Ваші форми я зберіг, моя богине, // Зберіг мого кохання суть!” До речі, тут відчувається і певний перегук з одою Горація “До Мельпомени”, адже все матеріальне – тлінне, а творчість – безсмертна.
Можливо, краса для героя – це єдине, що здатне примирити його з цим убогим світом, тому для нього не має значення, чи з неба вона, чи “з темної безодні”. Краса, на думку Бодлера, не може бути моральною чи аморальною, вона – поза мораллю, вона – надія на спасіння:
Це байдуже, хто ти. Чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя, о владарко натхнення,
Зробила легшим ти, а Всесвіт – менш гидким!
То чи можна назвати Бодлера поетом зла? Ось як він сам про це говорить: “У кожній людині, у кожну хвилину живуть одночасно два пориви – один до Бога, другий до Сатани. Звернення до Бога, або духовне начало – це бажання піднестися, сходинка за сходинкою; звернення до Сатани, або тваринне начало – це “блаженство падіння””. Подібна антитеза (“людина-звір”) нам уже траплялася в драмі П. Кальдерона “Життя – це сон”, та й узагалі поетика Бодлера дуже нагадує барокову.
Ліричний герой Ш. Бодлера – дисгармонійна особистість, яка втратила душевну рівновагу й віру. Це герой майбутнього йому XX ст. Можливо, саме цього й не могли пробачити поетові?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)