“Основні мотиви лірики М. Лермонтова”

Своєрідність творчості Михайла Юрійовича Лермонтова в тому, що поет був прихильником і романтизму, і реалізму. В своїй творчості він пройшов шлях від романтизму до реалізму. Навіть в його творах, написаних під кінець творчої діяльності, зустрічаються мотиви романтизму. Але, незважаючи на напрям, в якому він працював автор завжди проявляв зацікавленість до особистості, яка завжди постає в його творах вільнолюбивою та шукаючою, а значить самотньою, незадоволеною та трагічно нещасливою.

У світовій літературній спадщині Лермонтов зарекомендував

себе поезією 1837 року “Смерть поета”, яка відразу сформулювала поетове місце серед інших митців слова та в суспільстві загалом.

В ліриці Лермонтова звучить туга за гармонією, щастям, спокоєм, які являються поету недосяжними. Багато віршів Лермонтов присвятив природі. У його поезіях показаний широкий пейзаж, який сягає незмірного простору. Але ліричний герой перебуває за межами пейзажу, він там, де глядач. У Лермонтова природа і ліричний герой завжди окремо. Поет показує двозначність світу: це світ буденності, що оточує поета, і світ ідеалу, куди рветься його душа. В думках автор завжди лине до

чогось постійного та вічного. У змалюванні природи переважають слова й вирази небуденного, максимально узагальненого змісту. Таким чином природа перетворилася у символ душевних переживань, якоїсь вічної таїни. В поезіях про природу гостро бринить мотив самотності, як і у віршах інтимної лірики.

Творчий путь Лермонтова тривав більше десятка років, однак за такий недовгий проміжок часу поет так багато сказав. Він залишив помітний слід в російській літературній спадщині.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“Основні мотиви лірики М. Лермонтова”