Основні мотиви лірики А. С. Пушкіна

Сторінки милі знову персти розкрили;

Я знову зворушливий і тріпотіти готів…

А. А. Фет

Читаючи лірикові А. С. Пушкіна, великий російський письменник Н. В. Гоголь задався питанням: “Що ж стало предметом поезії А. С. Пушкіна?” І сам відповідав: “Усе стало предметом”.

У своїй творчості поет зверталася до тем любові й дружби, його хвилювали проблеми волі й призначення поета.

Всю лірику А. С. Пушкіна можна представити як нескінченний роман у віршах, головним предметом зображення якого виявляється внутрішній мир ліричного

героя з його почуттями, переживаннями й прагненнями, будь те порив страсті, передчуття любові або розчарування в ідеалі.

Однієї із самих головних у творчості поета для мене стала тема любові, що розвивається, подібно всім мотивам його лірики. Замолоду ліричний герой А. С. Пушкіна бачить у любові радість і велика загальнолюдська цінність:

…мої вірші, зливаючись і дзюрчачи,

Течуть, струмки любові, течуть повні тобою.

У тьмі твої очі блищать переді мною,

Мені посміхаються – і звуки чую я:

Мій друг, мій ніжний друг… люблю… твоя… твоя!..

Але поступово з дорослішанням ліричного

героя тема любові переосмислюється, і тепер для А. С. Пушкіна стають важливіше почуття й переживання улюбленої жінки:

Але ти від гіркого лобзанья

Свої вуста відірвала;

Із краю похмурого изгнанья

Ти в край іншої мене кликала.

Ліричний герой Пушкіна здатний цінувати будь-яке почуття й насолоджуватися навіть смутком любові:

На пагорбах Грузії лежить нічна імла;

Шумить Арагва переді мною.

Мені смутно й легко; сум миючи світла;

Сум миючи повна тобою…

У міру того як ліричний герой стає особистістю, він наділяється здатністю жертвувати своїми почуттями заради щастя улюбленої жінки. Як приклад я хотіла б привести свій улюблений вірш “Я вас любив: любов ще, бути може…”, у якому нерозділена любов поета позбавлена всякого егоїзму:

Я вас любив: любов ще, бути може,

У душі моєї згасла не зовсім;

Але нехай вона вас більше не тривожить;

Я не хочу засмучувати вас нічим.

Кульмінацією цієї Теми можна по праву вважати вірш “Мадонна”, у якому А. С. Пушкін підносить жінку до небес і обожнює її:

Здійснилися мої бажання.

Творець Тебе мені ниспослал, тебе, моя Мадонна,

Найчистішої принадності найчистіший зразок.

Тема дружби стає однієї із центральних тем у лірику А. С. Пушкіна. У ранній період творчості, коли юний творець учився в Царскосельском ліцеї, дружба втілювала собою лише щастя й безтурботність:

Що смолкнул веселия глас?

Пролунайте, вакхальны приспіви!

Так здраствують ніжні діви

И юні дружини, що любили нас!

У міру дорослішання поета тема дружби еволюціонує, і А. С. Пушкін бачить у дружбі не тільки радість, але й трагічність. Поет випробовує величезний біль за втрачених друзів, і мені особливо дорогий вірш “19 жовтня”, що було написано в 1825 році. У цьому добутку відчувається розчарування. Пушкіна відзначає вірність і відданість старих друзів.

Із благанням моєї сумною й заколотної, З довірливою надією першого років, Друзям іншим душею зрадився ніжної; Але гіркий був небратський їхній привіт.

Порівнюючи “19 жовтня” 1825 року й “19 жовтня” 1827 року, легко помітити зміни, що відбулися, у душі ліричного героя. Якщо в 1825 році поет думає про вірність своїм друзям, про те, що багато товаришів загублені: “Кого від вас захопив холодне світло? Хто не прийшов? Кого меж вами немає?”, те в 1827 році зовсім інший настрій відвідує автора. Вірш наповнений веселощами, радістю й оптимізмом: “Бог допомогти вам, друзі мої…”

Прийнято вважати, що однієї з основних тем поезії А. С. Пушкіна є тема волі. Читаючи улюблені добутки російського поета, скільки граней волі можна побачити в його творчості! Свій початок тема волі бере в оді “Вільність”, де ідеалом молодого поета виявляється конституційна монархія:

Владики! вам вінець і трон

Дає Закон – а не Природа ;

Коштуєте вище ви народу,

Але вічний вище вас Закон.

Однак уже через два роки А. С. Пушкін відмовляється від сугубо політичного розуміння волі. Це легко помітити у вірші “Село”, у якому проявляється інтерес поета до волі приватної людини:

ПРО, якщо б голос умів серця тривожити! Почто в груди моєї горить марний жар И не даний мені долею Витійства грізний дарунок? Побачу ль, про друзі! народ непригноблений И Рабство, занепале по манію пануючи, И над батьківщиною Волі освіченої чи Зійде нарешті прекрасна Зоря?

Таке сприйняття волі відкриває безліч можливостей для ліричного героя: самовдосконалення, самозаглиблення й творчості:

Оракули століть, тут вопрошаю вас!

В уединенье величному

Слышнее ваш втішний глас.

Він жене ліні сон похмурий,

До праць народжує жар у мені,

И ваші творчі думи

У щиросердечній зріють глибині.

Також у творчості А. С. Пушкіна можна побачити ще одне розуміння волі: романтичне сприйняття вільності. Одним з моїх самих улюблених віршів є добуток “До моря”, у якому проявляється принцип романтичного двоемирия. Ліричний герой мислить себе людиною незвичайним, вона не може знайти чого-небудь рівного собі в суспільстві й тому звертається до миру природи, до стихії:

Моєї душі межа бажаний!

Як часто по брегам твоїм

Бродив я тихий і мрячний,

Заповітним наміром млоїмо!

Вершиною теми волі стає вірш “(З Пиндемонти)”, що є гімном особистій волі. Особливо мені близькі рядки, присвячені оспівуванню честі й достоїнства людини:

Залежати від царя, залежати від народу –

ЧиНе всі нам дорівнює? Бог з ними.

Нікому

Звіту не давати, собі лише самому

Служити й догоджати, для влади, для лівреї

Не гнути ні совісті, ні помислів, ні шиї…

Тому що Пушкін у своїй творчості звертався до тем поета й поезії, часу й вічності, не можна забувати про філософську лірику поета.

Молодий лірик сприймав смерть дуже трагично, але усвідомлював, що життя не припиняється, тому що А. С. Пушкін мислив себе дуже важливою ланкою в ланцюзі поколінь, йому вдається перебороти трагедію смерті:

Здраствуй, плем’я

Молоде, незнайоме! не я

Побачу твій могутній пізній вік,

Коли переростеш моїх знакомцев

И стару главу їх заслониш

Від очей перехожого. Але нехай мій онук

Почує ваш приветный шум, коли,

Із приятельської бесіди вертаючись,

Веселих і приємних думок повний,

Пройде він повз вас у мороці ночі

И про мене згадає.

Проблема часу й вічності, на мій погляд, одна з головних проблем у філософській ліриці А. С. Пушкіна.

Ліричний герой усвідомлює, що людина живе в рамках часу, а природа вічна, і тому вона байдужа до трагедії людини:

И нехай у гробового входу

Младая буде життя грати,

И байдужа природа

Красою вечною сіяти.

Також у філософській проблематиці я хотіла б виділити тему поета і юрби. А. С. Пушкін усвідомлює самітність поета у світі обивателів, які не можуть зрозуміти, а головне – оцінити його творчість:

Поет! не дорожи любовию народної.

Захоплених похвал пройде хвилинний шум;

Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної,

Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий.

Дарунок поета прирікає особистість на самітність, на выделенность із юрби, на страждання, але це протиставлення юрбі може бути осмислене як благо у вірші “Поет”:

Тужить він у забавах миру,

Людський цурається поголоски,

До ніг народного кумира

Не хилить гордої голови…

Мені здається, що найвидатнішим віршем, що присвячений темі поета й поезії, є добуток “Пророк”.

А. С. Пушкін затверджує високу місію поета:

Повстань, пророк, і виждь, і внемли,

Здійснися волею моєї

И, обходячи моря й землі,

Дієсловом пали серця людей.

Цей вірш є моїм самим улюбленим, тому що поет показує, що доводиться пережити людині, якій призначено долею стати пророком:

И він до вуст моїм припав,

И вирвав грішну мою мову,

И труднословный і лукавий,

И жали мудрыя змії

У вуста завмерлі мої

Вклав десницею кривавої.

Наприкінці життєвого шляху А. С. Пушкін вертається до теми поета й поезії у вірші “Пам’ятник”, де лірика хвилює тема поетичного безсмертя. У цьому добутку зливаються воля політична й воля особистості, що творить. Основний зміст утримується в рядках:

Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі

Мій порох переживе й тленья втече –

И славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит.

Віра в те, що добутки залишаться в серцях і душах поколінь, наповнює життя поета змістом і значимістю не тільки для А. С. Пушкіна, але й для шанувальників його таланта.

Чим доросліше я стаю, тим добутку великого російського лірика здобувають для мене всі новий і новий зміст. Щораз, перечитуючи вже з дитинства знайомі добутку, я відкриваю для себе нового Пушкіна, тому що протягом усього життєвого шляху поет випливав своїм моральним ідеалам, які є настільки близькими мені.