Правда, про “Давню казку” Лесі Українки

“Давня казка” – дуже цікавий Твір. Воно настільки простої за формою, що здається простим для розуміння. Насправді, я б не піднімав цієї Теми, якби неповне, неуважне читання цього добутку не було таким розповсюдженим. На жаль, багато таких, хто не вдумується в зміст прочитаного. Тому мій твір буде складатися із двох частин. Відповідно, з давньої казки про “Давню казку” і із правди, суб’єктивної, звичайно, про тієї ж самій “Давній казці”.

Давня казка. Поема Лесі Українки побудована у формі казки, вона є казкою за формою й за

змістом. Фактично, це казковий сюжет, створений для того, щоб розважити читача, тому що образи Поета й лицаря Бертольдо дуже цікаві, а в самому тексті багато точних фраз, схованих гострот і жартів. Те, що твір варто сприймати сугубо як казку, таку собі літературну іграшку, свідчить композиція: частини схожі між собою, а в цілому дуже схожі на фольклорний твір з певними повторами, алегоріями, обіграванням однієї ідеї. Т. е. це вдала спроба фольклорної стилізації, дотепна, цікава, розважальна. Небагато застаріла за формою, але все-таки й дотепер цікава читачеві

Насправді, що предидет абзац – це не просто “доказ

від противного”, адже багато таких, хто дійсно сприймає цей твір саме так. Навіть найпростіші за формою добутку іноді варто розшифровувати, інтерпретувати, а зовнішня простота є вірною ознакою глибокого змісту, так само, як зовнішня іронічність часто є ознакою внутрішньої надривної серйозності. Це вже правда

Потім, моя правда про “Давню казку”. Стиль цього добутку більш ніж серйозний. Тому що за конфліктом Поета й Бертольдо стане не просто конфлікт “влади” і “волі слова”, але й конфлікт матеріальних цінностей з духовними. А це вже, вибачите, не жарту. Насправді, якщо трошки абстрагуватися від поверхневого сприйняття й не спускатися в глибини, це великий конфлікт мировоззрений. Поет затверджує, що має теперішні неоціненні багатства, тому що його думи-чарівниці можуть дістати йому все, що тільки захочеться. Поет почуває себе вільним, адже йому доступний мир творчості, мир Слова, мир духовності, разом з тим він не пов’язаний із земним, матеріальним, приземленим. На все це Бертольдо відповідає: “Із задоволенням поміняв би химерний мир фантазії на реальний замок або маєток”. Крім конфлікту персонажів, це, повторююся, конфлікт мировоззрений. Із цього погляду актуальність часів Лесі Українки не треба окремо доводити. Можна, не виходячи з будинку, пригадати своїх знайомих, – і більшість із них легко розділиться на прихильників Бертольдо або Поета. Фактично “Давня казка” не є казкою навіть не тільки тому, що її персонажі, так чи інакше існували, а й тому, що ці персонажі існують і сьогодні.

Иеще. Якщо існують персонажі, існує й між ними конфлікт. І таки насправді існує. Крім конфлікту духовний і матеріального, сюжет “Давньої казки”, завдяки своїй універсальності, легко трансформується в конфлікт влади й преси. “Давня казка” зображує середньовічну печатку в конфлікті із середньовічною владою – це крім усього іншого. Тут щодо актуальності добутку – коментарі, на мою думку, зайві. Така вона – уже, напевно, не нова для уважних читачів правда про “Давню казку”.

А коли Війна скінчиться Того справи й того слова, Те скінчиться давня казка, А настане правда нова

И тут коштує питання: чи скінчилася “Давня казка” або усе ще триває? На жаль, дивлячись на навколишню дійсність, чи навряд можна затверджувати, що правда вже настала. (Подумати тільки, сто років пройшло, а змінилося не так уже й багато!..) Особисто я ризикну затверджувати, що давня казка, якщо ще й не скінчилася, то вже майже добігає кінця


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Правда, про “Давню казку” Лесі Українки