Основні мотиви лірики Ахматової

Чим живе людина? Напевне, любов’ю. Любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. Можливо, саме тому, що всі ці супутники любові Анна Ахматова завжди несла в своєму серці, вона і прожила довге життя, людське і творче. Ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що постала на перетині двох століть. Тому поетеса увібрала у свою творчість і розвинула надбання і своїх попередників, і своїх сучасників. І нинішнє покоління захоплюється творчістю Анни Ахматової, її вірші дійшли до серця кожного читача. “Есть

три эпохи у воспоминаний”,- сказала Ахматова в одному з віршів. Можливо, це випадковість, але і доля її теж розподіляється на три періоди. Перший – юний, початковий позначився “Вечором”, “Чітками”, “Білою зграєю” – творами, такими близькими до надбань поетичної класики XIX століття. Поезія А. Ахматової виникла в лоні так званого “срібного віку”. У час виходу друком її першої поетичної збірки, авторка опинилась серед великих і яскравих поетів, серед яких були Брюсов і Бальмонт, Бєлий і Сологуб, Гумільов і Іванов, а згодом – Маяковський, Мандельштам, Цвєтаєва і Єсенін. Вона черпала з надбань

“срібного віку” надзвичайну словесну культуру і дух новаторства. Лірика Ахматової цього періоду – це лірика кохання. Але тема кохання в її творах значно глибша і значиміша за традиційні уявлення, адже не слабкістю особистості позначена вона, а надзвичайною силою волі. Її лірична душа виступає бунтівною і незалежною, а не пригніченою і покірною. Тому тінь внутрішнього благородства позначається навіть на стражданнях. Почуття поетеси звернені до різних героїв, злитих в єдиний образ великого справжнього кохання, не тимчасового і миттєвого, а всеосяжного і внутрішньо необхідного. Ты, росой окропляющий травы, Вестью душу мою оживи,- Не для страсти, не для забавы, Для великой земной любви. (“Эта встреча никем не воспета…”) Є ще одна неповторна риса інтимної лірики Ахматової цього періоду – устами поетеси заговорила жінка, яка з об’єкта поетичного почуття перетворилась на ліричного героя. До того ж інтимна лірика увібрала і риси громадянської поезії. Найбільш популярним в роки Першої світової війни став вірш “Утіха”. Вестей от него не получишь больше, Не услышишь ты про него. В объятой пожарами скорбной Польше Не найдешь могилы его… Її основні поетичні відчуття тих років – відчуття суспільної нестабільності і наближення катастрофи. Уся дореволюційна лірика Анни Ах-матової відбивала драматичну епоху протиріч. І тому не дивно, що відчутні тут нотки жаху привели до пошуків спасіння у релігії, а жорстоке самокатування – до думки про моральні обов’язки митця перед суспільством. Но не пытайся для себя хранить Тебе дарованное небесами: Осуждены – и это знаем сами – Мы расточать, а не копить. Иди один и исцеляй слепых, Чтобы узнать в тяжелый час сомненья Учеников злорадное глумленье И равнодушие толпы. (“Нам свежесть слов и чувства простоту…”) Вірш “Мне голос был. Он звал утешно…” – один із найяскравіших творів революційного періоду. Адже тут пристрасно і зрозуміло прозвучав голос тієї інтелігенції, яка ходила по муках, помилялась, вагалась, шукала, не знаходила, але робила свій вибір: залишилась разом зі своєю країною і своїм народом. Другий період творчості, який припав на післяреволюційний голод, розруху, коли старе життя зруйнувалося, а нове тільки розпочалось, Анна Ахматова благословила вічну і нову мудрість життя (вірш “Все расхи-щено, предано, продано…”). У віршах збірок “Подорожник” і “Алло Дотіпі” так багато світлих і радісних рядків, що починаєш розуміти: пошуки нового і цілісного поетеса звершує через громадянські і філософські роздуми. Навіть інтимна лірика цього періоду набула більш духовного характеру. А драматичні тридцяті роки сповнились відчуттям нової трагедії – світової війни. На бентежно-суворому фоні війни і особистих потрясінь Ахматова звертається до фольклорних джерел народного плачу і біблійних мотивів. Ту т відбувся бурхливий сплеск її творчості і вилився у викриття двох великих трагедій – Другої світової війни і війни злочинної влади зі своїм народом. Нет! и не под чуждым небосвободом И не под защитой чуждых крыл – Я была тогда с моим народом, Там, где мой народ, к несчастью, был. (“Та к не зря мы вместе бедовали…”) Але особисте горе не роз’єднало її з власним народом у роки Великої Вітчизняної. Період евакуації був глибоко філософським. Кінець війни сповнився сонячною радістю і піднесенням. Пізня поезія стала поезією переосмислення і прощання з минулим. Розвиток ахматовської поезії впродовж усього життя авторки проходив на підгрунті вітчизняної культури. Титулована колись званням “Сафо ХХ століття”, Анна Ахматова вписала у Книгу Любові нові сторінки, відзначені найглибшим психологізмом і влучністю. Поезія Ахматової – невід’ємна частина сучасної російської і світової культури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Основні мотиви лірики Ахматової

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links