Основна риса характеру ліричного героя творів Василя Стуса – стоїцизм
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. ПОЕТИ-ШІСТДЕСЯТНИКИ
В. СТУС
Основна риса характеру ліричного героя творів Василя Стуса – стоїцизм
Василь Стус. Великий українець і великий поет XX століття. Поет трагічної, але гордої долі. Його ім’я сприймаємо як символ незнищенності людського духу, як взірець національної гідності. Та попри все “поезія В. Стуса, – зауважує Ю. Шевельов, – наскрізь людська й людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків, зіщулень
Основна риса характеру ліричного героя творів Василя Стуса – стоїцизм.
Стоїцизм – одна з головних течій елліністичної і римської філософії, заснована в кінці IV ст. до н. е. Найважливішим у житті для прихильників стоїцизму було вміння закласти міцну і розумну основу свого морального життя. Для цього слід вчитися долати пристрасті, загартовувати силу духу, йти за покликом долі.
Але стоїки, визнаючи невідворотність найжорстокіших ударів долі, не навчають покірно їх зносити, не прагнуть заслужити співчуття
У стоїків була мета: навчитися досягати душевного спокою, духовної незворушності, бути мужніми і стійкими під час життєвих випробувань.
Екзистенціалізм приваблював Стуса саме ідеєю стоїцизму, утвердженням, що важким умовам існування людина може протиставити свої внутрішні сили, свій духовний потенціал. Так у поезії В. Стуса сходяться у двобої “біль – білий світ” і дух людини, керований самонаказом: “Стій і стій, допоки скону, допоки світу й сонця – стій і стій”. Поет на собі повною мірою відчув, як суспільство нищить, нівелює людину, намагається обмежити її свободу. І він прагнув протистояти цьому нищенню активною життєвою позицією, високими морально-етичними переконаннями і творчістю, яка, за постулатами екзистенціалізму, дає можливість досягти справжньої свободи. Провідна тема такої творчості – становлення душі, духу. Екзистенціалісти проголошують, що духовність людини є майже єдиною головною її метою. В. Стус був згоден із тим, що людина “твориться, самонароджується”, що у важких умовах існування вона знаходить власну сутність.
Східна, зокрема китайська, філософія допомагала поетові в тяжких умовах ув’язнення зберегти внутрішню рівновагу, бути в стані постійної душевної (світової) гармонії: “Бути всім світом, не знаючи ні смерті, ні народження, а лише зміни всесущих станів. Дуже я тепер радію таким книжкам, що допомагають мені чутися тут не гірше, ніж будь-де на землі”.
Збірки В. Стуса “Круговерть”, “Зимові дерева” та “Веселий цвинтар” свідчать про процес пошуку ним гармонії в навколишній дисгармонійній дійсності. У них простежуються етапи духовної, моральної еволюції поета: з юнацької романтики перших поезій “Круговерті” виростає митець з усталеними поглядами на світ, з несхитною життєвою позицією, із власного філософією оцінки людського буття.
У невольничій збірці “Палімпсести” поет обстоює право на внутрішню свободу на рівні людського мислення. У конфлікті із системою поет постає перед вибором: підкоритися обставинам і втратити внутрішню духовну єдність чи протидіяти їм і в такий спосіб виявити своє людське єство. І знову підтримку у вирішенні цього питання В. Стус віднаходить у філософії екзистенціалізму. “Мій шлях – моя радість”, – так формулює поет в одному з листів свій життєвий вибір, підтверджений стоїчним випробуванням. У “Палімпсестах” автор знову стверджує: людина, незважаючи на фізичний тиск і страждання, мусить, повинна залишатися собою. Таким чином, у світлі болю і фізичних випробувань вона почувається внутрішньо незалежною. Така установка поета дала можливість М. Коцюбинській зазначити, що “ліричний герой Стусової поезії – людина внутрішньо вільна – завжди апріорі вільна, незважаючи на обставини, всупереч їм”. В умовах жорстокого фізичного нищення вона нехтує ідеологічним тиском, виявляючи пріоритетні можливості повноцінного розвитку себе.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)