Основа сюжету роману Л. Н. Толстого “Воскресіння”
Так само, як в одній повареній книзі говориться, що раки люблять, щоб їх варили живими, він цілком був переконаний, і не в переносному значенні, як це вираження розумілося в повареній книзі, а в прямому, – думав і говорив, що народ любить бути марновірним
Він ставився до підтримуваній їм релігії так, як ставиться курівник до падла, которою він годує своїх курей: падло дуже неприємне, але кури люблять і їдять її, і тому їх треба годувати падлом
Зрозуміло, всі ці Иверские, Казанські й Смоленські дуже грубе ідолопоклонство, але народ любить
Толстой буквально знущається із глави офіційної церкви, саме прізвище якого наводить на похмурі асоціації із сокирою ката. Зовнішні церковні атрибути, будь те обряди, ікони або державні форми керування церквою,
И все, що він читав, здавалося йому знайомо, здавалося, підтверджувало, приводило до пам’яті те, що він знав уже давно, колись, але не усвідомлював цілком і не вірив. Тепер же він усвідомлював і вірив
Але мало того, що він усвідомлював і вірив, що, виконуючи ці заповіді, люди досягнуть найвищого доступного їм блага, він усвідомлював і вірив тепер, що всякій людині більше нема чого робити, як виконувати ці заповіді, що в цьому – єдиний розумний зміст людського життя, що всякий відступ від цього є помилка, .негайно манлива за собою покарання. Це випливало із усього навчання й з особливою яскравістю й силою було виражено в притчі про виноградарів. Виноградарі уявили собі, що сад, у який вони були послані для роботи на хазяїна, був і із власністю; що все, що було в саду, зроблене для них, і що їхня справа тільки в тім, щоб насолоджуватися в цьому саду своею життям, забувши про хазяїна й убиваючи тих, які нагадували їм про хазяїна й про їхній обов’язок до нього”.
Толстой намагається довести, що безпосереднє звертання до Євангелія, без усякої допомоги церкви, здатно перетворити людини. Головний герой “Воскресіння” доходить висновку, що люди точно так само наївно думають, що вони хазяї свого власного життя, тоді як у дійсності послані в мир з волі Божої й для здійснення Божого промислу. А проходження Божим заповідям нібито приведе до встановлення Царства Божого на землі. Слід зазначити, що останнє твердження суперечить не тільки православ’ю, але й майже всім іншим християнським конфесіям. Нехлюдов, подібно Раскольникову, перейнявся духом Євангелія й почав нове життя, “не стільки тому, що він вступив у нові умови життя, а тому, що все, що трапилося з ним, із цього часу, одержало для нього зовсім інше, чим колись, значення
Чим скінчиться цей новий період його життя, покаже Майбутнє “. Тут парадоксальність збігу полягає в тім, що Достоєвський уважав саме православ’я найкраще відбиває дух і ідеали первісного християнства, тоді як Толстой створив нове християнське навчання, а православ’я рішуче відкинув. Однак самі християнські ідеали двох письменників виявилися практично тотожними. Тільки, на відміну від Достоєвського, Толстой думав продовжити історію Нехлюдова, отчого й закінчив “Воскресіння” словами про майбутнє, натякаючи на можливість наступного роману або повести з тим же героєм. У толстовському щоденнику зберігся запис від 23 червня 1900 р.: “Жахливо хочеться писати художнє, і не драматичне, а епічне – продовження Воскресіння: селянське життя Нехлюдова”. Однак цей намір так і залишилося нездійсненим. Товстої був письменником-реалістом і розумів труднощі зображення в реалістичній манері життя людини по євангельських завітах. Адже навіть йому самому не завжди вдавалося жити у відповідності сними.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)