Оригінальний погляд на світ у віршах Василя Голобородька
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, – слово “дивно”. Він пише дивні й неочікувані тексти: До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша – в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все – і сам ліричний герой, і хата, і дерева, і коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться).
Схоже враження справляє і текст “Ми йдемо”. У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються “Каменярі” Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але “Ми йдемо” у Василя Голобородька – дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ “тихомрійні села”. З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя – він є Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.