“Внутрішня еміграція” творчої душі Василя Голобородька

Любов до свого народу, батьківщини проявляється у поетів по-різному. Вира­жається вона не тільки у схилянні перед героїчним минулим та чеснотами Укра­їни. Часто поети гострим словом таврували недоліки свого краю, байдужість на­родних мас. Здавалося б. що закладена в нашій літературі традиція “будити народ” матиме своє продовження і в нових поколіннях письменників.

Той, хто насмілювався думати і писати про інше, критикувати, давати поради, виключався не тільки з літературного процесу, але й з самого життя. Одні піш­ли за свої переконання

на загибель, інші, як Василь Голобородько, у внутрішню еміграцію.

За всіма ідеологічними критеріями того часу молодий поет став небезпечним. Якщо його твори друкують за кордоном – виходить, ворог! З того часу й почалася двадцятирічна “каторга” його замовчування й офіційного невизнання.

Та’душа поета не зламалася, випорхнула із залізних грат, долетіла до свого чи­тача. В. Голобородько зберіг колишню свіжість, наївність, “дитинність”, але по­єднав їх із змужнілістю. Вся увага поетичного слова автора звернена до України. У вірші “Ми йдемо” відчуваємо силу верлібру, в якому чується

ритм, народна фі­лософія та мораль:

Ми йдемо по Україні,

Пов’язані вишиваними дівочими руками

Рушниками,

І радість сяє в наших очах.

Наче наша історія проходить рядками цієї поезії. Але поет напружено шукає відповіді на пекучі проблеми сьогодення: чи підуть сьогодні молоді люди так гор­до 3 вишитими рушниками? На жаль, національна свідомість народу залишаєть­ся дуже низькою.

Світ поезій В. Голобородька змушує нас звернутися до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

“Внутрішня еміграція” творчої душі Василя Голобородька