Оповідання І. О. Буніна “Антоновські яблука”
В основу оповідання І. О. Буніна “Антоновські яблука” лягли враження від відвідування Буніним маєтку свого брата. Добуток заслужено вважається вершиною стилю письменника. Оповідання неодноразово перероблялося, синтаксичні періоди скорочувалися, убиралися деякі подробиці, що характеризують дворянсько-садибний світ, що йде в минуле, вигострювалися фрази. Оповідання починається описом ранньої погожої осені. “Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові
І прохолодну тишу Ранку порушує тільки сите квоктання дроздів на коралових горобинах у хащі саду…”. Автор з неприхованим замилуванням описує осінь у селі, дає не тільки пейзажні, але й портретні замальовки (старі-довгожителі, білі як лунь, ознака багатого села; багаті мужики величезні хати, що будували, для великих сімей). Письменник порівнює уклад дворянського життя з укладом багатого мужицького життя на прикладі
Журячись Про те, що дворянські садиби вмирають, оповідач дивується, наскільки швидко відбувається цей процес. Наступає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрання. Але гарне і це злидарське дрібнопомісне життя! Письменник любується способом життя “дрібнопомісного”, його розпорядком дня, звичками, смутними, “безнадійними” піснями.