Опис образа головного героя в повісті “Чорний чернець”
Написана в 1893 році повість А. П. Чехова “Чорний чернець”, на мій погляд, один із кращих добутків письменника. У ньому відбилася глибока філософія автора, а також ті відчуття занепокоєння й тривоги, які, по спогадах сучасників, переслідували А. П. Чехова в період написання повести. “Життя настільки порожнє, що тільки почуваєш, як мухи кусаються – і більше нічого”, – запише Чехов у той час. Сам автор охарактеризував свій добуток так: “Це оповідання медичний, historical morbi”. Однак у листі до Суворину Чехов звертає увагу на те, якого
Дія повести пов’язане із садом, що саме по собі повинне говорити про різноманіття фарб. На
Символіка білої й чорної квіток сходить до балад. До речі, згадування про їх у повісті є: “Отут був такий настрій, що хоч сідай і баладу пиши”. Тут же можна згадати й Поликрата, що приносить у жертву богам “свій улюблений перстень”. Та й сама легенда, що вразила Коврина, носить характер балади про ченця, що за свої гріхи змушений був вічно скитаться по всесвіті. Може бути, саме це й має на увазі Чехов, коли пише, що Коврин “віднімав” легенду “або слухав”.
У Байрона є балада про чорного ченця (“Бережися! Бережися! Над Бургаским шляхом…”), що цілком могла бути відома Чехову, тим більше що на російську мову її перекладав М. Ю. Лермонтов. У ній створюється образ ченця, свідка минулих часів, що “при блідому місяці //Бродив і взад і вперед”.
Телешов згадував про одну свою розмову із Чеховим про “письменство”, коли Чехов сказав про сюжет: “А от це хіба не сюжет? Геть, дивитеся: іде чернець… Хіба не почуваєте, як сама зав’язується гарна тема?.. Отут є щось трагічне – у чорному ченці на блідому світанку”. Саме сполучення чорного вигляду ченця й блідого місяця або світанку, чорних одягів і блідої особи (“Бліде, страшно бліда особа!” – так описує автор у повісті примара ченця) явно орієнтує читача на зв’язок із традиційною романтичною баладою. А що означають ці кольори в баладі? Білі кольори – це кольори молодості, життя й добра. Чорний же – це завжди символ смерті
Якщо ж розглядати протиставлення чорної й білої квіток ще глибше, те ми побачимо, що воно сходить до Біблії або, точніше, до Апокаліпсиса. У повісті А. П. Чехова точно зазначений час появи чорного ченця – тисяча років тому. Зрівняємо це з деякими віршами з Одкровення Іоанна Богослова: “И побачив я ангела, що сходить із неба, що мав ключ від безодні… Він взяв дракона, змія древнього, котрий є Диавол і сатана, і скував його на 1000 років і скинув у безодню, і уклав його, і поклав перед ним печатка, щоб не приваблював він народи, доколе не скінчиться 1000 років; після ж цього йому повинне бути звільненим на малий час… Коли ж окончится 1000 років, сатана буде звільнений з темниці своєї й буде зваблювати народи”; “И схоплений був звір і з ним лжепророк, що робить чудеса перед ним, якими він звабив принявших накреслення звіра й поклонившихся його зображенню”. Як видно, в Апокаліпсисі тисяча років – це час висновку диявола. Досить можливо, що чорний чернець і є диявол, що на тисячу років виходить за межі землі (всесвіт у романтичній традиції часто ототожнюється з безоднею), або один з його звиті. Про близькість повести до віршів Апокаліпсиса говорять ще кілька фактів: лжепророк зваблює народи тим, що “робить чудеса перед ними”, і Коврина сильніше всього залучають несподівані появи ченця, його невидимість для інших; люди, спокушені лжепророком, “поклоняються його зображенню”, і чорний чернець для Коврина тільки міраж, зображення, а не реальність. Ну а думка про избранничестве – яка зваба може бути сильніше для людини!
И. Сухих у своїй статті про “Чорного ченця” пише про те, що у зв’язку з Апокаліпсисом відкриваються претензії Коврина на апостольство. Але в тім же Апокаліпсисі сказано, що душі вбитих за слово Боже одержують “одяги білі”. Навряд чи тому можна говорити про те, що бачення Коврина послане Богом. Але у зв’язку із цим відкривається ще одна грань символіки квітів: білі кольори символізує Боже избранничество. Людина, гідний носити білі одяги – людин безгрішний, непорочний. До речі, на початку повести Коврин заспокоює себе: “Я нікому не роблю зла; виходить, у моїх галюцинаціях немає нічого дурного”. Протягом всієї повісті ми неодноразово переконуємося в ілюзорності такого погляду. Дивно: Коврин мріє про избранничестве, що обіцяє йому людина, одягнена в чорне, і упускає “біле”, Боже избранничество.
Взагалі, білі кольори в повісті з’являється тільки один раз, у самому кінці. Коврин розриває лист Тани, кидає клаптики на підлогу, але вони біліють і не дають йому спокою. Найпростішим рішенням було б зв’язати в цьому епізоді символіку білих кольорів з образом Тани. Але мені здається, це буде не зовсім точно. Згадаємо: Коврин підбирає клаптики листа й кидає їх у вікно, але з моря дує вітер, і клаптики розсипаються по підвіконню. А кілька хвилин через з’являється чорний чернець, щоб забрати життя Коврина. І тепер усе на своїх місцях: умираючий Коврин нижче всіх, він на підлозі, повалений, а вище його лежить той злощасний лист, що в останню хвилину виявляється потрібніше всього. Мені здається, що білі кольори – це кольори життяя, що і сад, і житнє поле, і молодість, і сміливість, радість – все те, що Коврин приносить у жертву своїй ідеї избранничества. Протягом всієї повісті біле губиться під чорними фарбами, щоб потім взяти верх
Щоб закінчити розмова про колірну палітру добутку, треба згадати ще одну важливу деталь. Колірні визначення протягом всієї повісті представляються скупими й одноманітними. І тільки наприкінці добутку з’являються два чудесних описи кримської бухти: синьо-зелена вода, місячний світло, “безліч блакитних, синіх, бірюзових і вогненних очей”. Тільки перед смертю Коврин побачив теперішню красу миру. Значить’, даремно прожита життя!
Отже, ми можемо з повною впевненістю сказати, що в повісті “Чорний чернець” А. П. Чехов з’являється щирим художником слова, здатним підняти колірну гаму добутку на рівень символіки й показати, що ж протистоїть ідеї избранничества Коврина, шляхом протиставлення чорних і білих квітів
(2 votes, average: 4.50 out of 5)