Опис міста Глупова в циклі оповідань “Історія одного міста”
Повість М. Е. Салтикова-Щедріна ” Історія одного міста” являє собою цикл оповідань, не зв’язаних між собою сюжетом або тими самими героями, але об’єднаних в один добуток через загальну мету – сатиричного зображення сучасного Салтикову-Щедріну політичного пристрою Росії. “Історію одного міста” визначають як сатиричну хроніку. Дійсно, історії з життя міста Глупова змушують сміятися й нас, зараз, більш ніж через століття після смерті письменника. Однак цей сміх – це сміх над самими собою, тому що “Історія одного міста”
Це помітно вже в “Описі градоначальников”, особливо в описі причин їхньої смерті. Так, один був заеден клопами, іншої роздертий собаками, третій умер від обжерливості, четвертий – від псування головного інструмента, п’ятий – від натуги, силкуючись осягти начальницький указ, шостий – від старань у збільшенні народонаселення Глупова. У цьому ряді коштує й градоначальник Прищ, фаршировану голову якого
Прийоми політичного памфлету посилені такими засобами художнього зображення, як фантастика й гротеск
ЧиЛедве не головною особливістю цього добутку, безумовно заз-луживающей уваги, є галерея образів градоначальников, що не піклуються про долю відданого їм у владу міста, що думають лише про власне благо й вигоду, або взагалі ні про що не думаючих, тому що деякі просто не здатні до розумового процесу. Показуючи образи градоначальников Глупова, Салтиков-Щедрін часто описує теперішніх правителів Росії, з усіма їхніми недоліками. У глуповских градоначальниках можна без праці довідатися й А. Меншикова, і Петра I, і Олександра I, і Петра III, і Аракчеева, непривабливу сутність якого показав письменник в образі Похмурий-Бурчеева, що правили в найтрагічніший час існування Глупова.
Але сатира Щедріна своєрідна тим, що вона не щадить не тільки правлячі кола, аж до імператорів, але й звичайної, пересічної, сірої людини, що підкоряється правителям-самодурам
У цій своїй сірості й неуцтві простий громадянин Глупова готовий сліпо коритися будь-якому, самому безглуздому й абсурдному наказам, безоглядно вірячи в царя-панотця. І ніде Салтиков-Щедрін так не засуджує начальниколюбие, чиношанування, як в “Історії одного міста”. В одній з перших розділів добутку глуповци, що ще йменувалися головотяпами, збиваються з ніг у пошуках рабських оковів, у пошуках князя, що буде ними керувати. Причому шукають вони не будь-якого, а самого що ні на є дурного. Але навіть самий дурний князь не може не помітити ще більшу дурість що пришли поклонитися йому народу. Таким народом він просто відмовляється керувати, лише прихильно прийнявши данину й поставивши замість себе в градоначальники ” злодія-новатора”. У такий спосіб Салтиков-Щедрін показує бездіяльність російських правителів, їхнє небажання зробити що-небудь корисне для держави
Сатира Салтикова-Щедріна викриває поплічників государя, підлесників, що розкрадають країну й скарбницю. З особою силою сатиричний талант письменника виявився в главі, присвяченої Брудастому-Органчику. Цей градоначальник день і ніч писав “всі нові й нові спонуки”, по яких “вистачали й ловили, сікли й пороли, описували й продавали”. Із глуповцами він пояснювався тільки за допомогою двох реплік: “розорю!” і “не потерплю!”. Саме для цього й була необхідна порожня посудина замість голови. Але апофеозом начальницького ідіотизму є в “Історії одного міста” Похмурий-Бурчеев. Це сама лиховісна фігура у всій галереї глупозских градоначальников. Салтиков-Щедрін називає його й “похмурим ідіотом”, і “похмурим пройдисвітом”, і “тугохвостом до мозку костей”. Він не визнає ні шкіл, ні грамотності, а тільки науку чисел, преподаваних на пальцях. Головна мета всіх його “праць” – перетворити місто в казарму, змусити всіх марширувати, беззаперечно виконувати абсурдні накази. По його задуму навіть наречені й наречені повинні бути одного росту й статури. смерч, Що Налетів, несе Похмурий-Бурчеева. Такий кінець ідіота-градоначальника сприймався сучасниками Салтикова-Щедріна як очисна сила, як символ народного гніву
Ця галерея всіляких пройдисвітів викликає не просто гомеричний регіт, але й тривогу за країну, у якій безголовий манекен може керувати величезною країною
Звичайно, літературний Твір не може вирішити політичних питань, поставлених у ньому. Але те, що ці питання задані, означає, що хтось над ними задумався, спробував щось виправити. Нещадна сатира Салтикова схожа на гіркі ліки, необхідне для лікування. Ціль письменника змусити читача задуматися про неблагополуччя, про неправильний державний устрій Росії. Залишається сподіватися, що добутку Салтикова-Щедріна досягли мети, допомогли хоча б частково усвідомити помилки, хоча б деякі з них більше не повторюватися
(1 votes, average: 5.00 out of 5)