Опис картини Тиціана “Любов Небесна та Любов Земна”
Ця картина була намальована Тиціаном на замовлення Ніколо Ауреліо, представника однієї з найбільш впливових венеціанський сімей з нагоди його одруження, її тема не була обговорена попередньо, Тиціан взяв на себе сміливість втілити в картині алегорію кохання. Очікування замовника були перевершені. Ідея двох Венерсестер, що уособлюють дві різноманітності кохання, була вперше визнана флорентійськими гуманістами XV століття. Небесна Венера символізувала кохання, котре збуджувалось роздумами про вічне й божественне, земна Венера являла красу,
На картині Тиціана дві Венери (Любові відрізняються своїми одягом: Земна Любов розкішно вдягнута, її дорогоцінне каміння є символом земної метушливості. Небесна Любов оголена (за думкою Платона, “істинна любов не потребує прикрас”) й тримає в руці посудину, в котрій “палає священне полум’я божественної любові”. У відповідності з неоплатонічною теорією обидві Венери були доброчесними. На картині художника ми відчуваємо не протистояння героїнь, а їх єднання, котре ще більш відчутне присутністю амурчика між ними.
Тиціан
Венеція тривалий час займала особливе положення в роздробленій на окремі містадержави Італії. Вигідне географічне розташування давало можливість республіці вести торгівлю з багатьма середземноморськими країнами, а мудра політика правителів допомагала Венеції уникнути багатьох збройних суточок як з Францією, так і з Священною Римською імперією.
Про патріотизм венеціанців складались легенди. Поет Торквато Тассо (1544-1595) назвав це місто “прикрасою та блиском Італії”. Венеціанська республіка вступила в епоху Відродження пізніше, ніж провідні центри італійської культури, і більшість спеціалістів наголошують на особливому репрезентативному характерні мистецтва венеціанського Ренесансу. Якщо в інших областях, наприклад, у Флоренції, художник отримував замовлення від цехів та релігійних братств, то у Венеції майстри покликані були безпосередньо прославляти її державну суть, ось чому головним фронтом робіт для венеціанських художників є Палац Дожів та інші державні установи.
Тиціан був ще дуже молодим, коли познайомився з Джорджоне, найбільш поважним на той час художником Венеції. Його захоплення Джорджоне було настільки сильним, що молодий художник у своїх ранніх творах відкрито наслідував свого вчителя, не думаючи про ті труднощі з атрибуцією, котрі будуть мати дослідники творчості обох майстрів у майбутньому. Лодовіко Дольче розповідав, що Тиціан “намалював Юдіф, гідну захоплення з точки зору як малюнка, так і колориту, а всі друзі Джорджоне, вважаючи, що цей шедевр належить його пензлю, поздоровляли майстра й говорили, начебто це найкраще, що він створив за своє життя. Джорджоне був вимушений зі смутком визнати, що це шедевр його учня, й надовго замкнувся в собі…
Час довів, що велич Тиціана та його абсолютно інший художній темперамент зберегли його від епігонства. За думкою одного з дослідників, “художня мова творів Тиціана завжди більш енергійна, форми більш грубі, а композиція більш декоративна, ніж це було у працях Джорджоне: легкості й невимушеності манери Джорджоне протистояла, схильна до пафосу та монументальності, натура Тиціана.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)