Художник-харкiв’янин А. М. Константинопольський пройшов тяжкий воєнний шлях вiд рядового бiйця до офiцера-артилериста. Вiсiмнадцятирiч ним юнаком вiн пiшов на фронт, а вже пiсля вiйни закiнчив Харкiвський художнiй iнститут. Звiдтодi тема вiйни стала провiдною у його творчостi, своєрiдною даниною шани його полеглим товаришам. Це велике полотно належить до кращих творiв українського батального жанру. У багатьох своїх картинах художник зобразив нелюдську напругу моральних i фiзичних сил солдата, вiйну, як важку, виснажливу роботу. А тут – на узбiччi
курного шляху зупинилась на вiдпочинок група солдатiв. Позаду тяжкий шлях, попереду – Європа i така жадана, перемога. Цю сцену художник побачив навеснi 1944 року. I хоча ще попереду нелегкi воєннi буднi, багато людських втрат, полотно викликає оптимiстичний, бадьорий настрiй. У ньому є дещо вiд роману “Прапороносцi” Олеся Гончара – i легка весняна курява, що здiймається над дорогою, i лiтнiй боєць iз лагiдним селянським обличчям, що нагадує нам невмирущий образ Хоми Хаєцького, цього виразника народної мудростi та житейської розважливостi. На вишитiй хустинi вiн тримає грудочку рiдної землi – цей вiковiчний талiсман,
який завжди брали воїни iз собою. Тiльки очевидець мiг так передати подробицi вiйськового побуту – зброю, гiмнастерки, котушки телефонного зв’язку, вже засмаглi вiд весняного сонця обличчя i руки бiйцiв. Дар майстра багатофiгурної композицiї виявився i в передачi великої кiлькостi людей, їх розташуваннi групами, своєрiдної “хорової” картини, де кожен персонаж має свiй “голос”.
Неповторний дух часу, iсторична достовiрнiсть, оптимiстичнiсть, життєрадiснiсть звучання притаманнi цьому монументальному полотну, своєрiдному гiмну подвигу простого солдата.
