Онєгін у Петербурзі
Головний герой роману й сам автор у чомусь схожі один на одного. Але є й розходження. Пушкіна – передова людина, слава й гордість країни.
А який же його герой? Це “зайвий” людина, що не знайшов сенсу життя.
Епіграфом до першого розділу є слова В’яземського: “И жити квапиться, і почувати поспішає”. Таким був герой у першому розділі. Він одержав типове для дворянського середовища виховання: “…француз убогий, щоб не змучилося дитя, учив його всьому жартуючи…”. Повзрослев, Онєгін став теперішнім світським дэнди.
“Він
Легко мазурку танцював і кланявся невимушено…”
Але треба визнати, що утворення він одержав прекрасне: “Сварив Гомера, Феокрита, зате читав Адама Смита й був глибокий економ…”. Опанував він і “наукою страсті ніжної”. Онєгін веде дозвільний спосіб життя. Він відвідує модні ресторани, бали, свята, часто буває в театрі. Але незабаром всі йому набридає: “Всіх пора на зміну, балети довго я терпів, але й Дидло мені набрид”.
Щоб зрозуміти спосіб життя героя, треба побачити його кабінет: “Усе, що в Парижу смак голодний, корисний
Онєгін їде з балу, коли трудовий Петербург уже починає свій день. “Забав і розкоші дитя” безтурботно спить у цей час.
ЧиБув щасливий Євгеній? “Ні”, – відповідає автор.
“Рано почуття в ньому охолонули,
Йому знудив світла шум…”
Звичайно, Онєгін розуміє порожнечу й нікчемність світського життя. “Друзі й дружба набридли”. Вони не можуть зрозуміти й розділити його помисли й прагнення. Євгеній починає читати, але й книги незабаром знудили.
Пушкіну подобається його герой. Він знаходить подібність між собою і їм: “З ним подружився я в той час. Мені подобалися його риси”. Авторові подобається його мрійність, “різкий, охолоджений розум”, навіть його чудність, угрюмство, озлобленість і іронічність стосовно світла.
Онєгін після смерті дядька, одержавши спадщину, їде в Село. Але, вихований у світлі, воно не розуміє й не любить сільський спосіб життя, її природу й звичаї. І Пушкін зауважує розходження між Євгенієм і собою. Він всією душею любив російську природу й село.
Перший розділ закінчується ліричним відступом, де дається образ поета. Такий Євгеній у першому розділі: світський франт, розчарований у світлі, ведучий дозвільний спосіб життя.
У восьмому розділі Пушкін прощається зі своїм героєм. Тут ми бачимо зовсім іншого Онєгіна, чим у першому розділі. Він багато пережив, подорожував, шукав сенсу життя, хотів зайнятися літературною працею.
“Але праця завзятий йому був тошен…”.
На початку глави даний образ музи Пушкіна. Яким же ми бачимо Онєгіна? Ми бачимо його на балі “у юрбі вибраної”… “Для всіх він здається чужим”…Ніхто його не розуміє й до нього ставляться іронічно.
Пушкін бере свого героя під захист: “Навіщо ж так неприхильно ви озиваєтеся про нього? Але у світлі “посередність одна нам по плечу й не дивна…” Онєгін на голову вище цієї світської юрби, тому він тут чужий.
Чому ж Євгеній не знайшов змісту в житті? “Доживши без мети, без праць до двадцяти шести років, нудячись у бездіяльності дозвілля, без служби, без дружини, без справ, нічим зайнятися не вмів…”. Світло й погубив його світське виховання, убив у ньому всі кращі якості. І от зустріч із Тетяною. Як вона змінилася” Всі її поважають, вона багата й знатна, розумна, прекрасна у всім. Євгеній здивований, він не довідається її, провінційну дівчину, що знав раніше.
Так, Тетяна змінилася. Вона багато пережила, багато читала, довідалася життя не по романах.
” У їй і брова не ворухнулася;
Не стисла навіть губ вона”.
Горда, стругаючи, серйозна, розумна – такий побачив її Онєгін. І тепер він розуміє, що любить її, він шукає побачення з нею.
Снову ми бачимо Онєгіна на балі. Але тепер тим більше він ненавидить це порожнє світло. Він бачить тільки Тетяну. Закоханий Євгеній пише Тетяні лист. Здається, вони помінялися ролями. Але як його лист відрізняється від того першого листа Тетяни! Там Тетяна думала й писала не стільки про себе, скільки про нього. А в листі Онєгіна занадто багато займенників “я”. Він думає тільки про себе, про свою любов, про свою долю. Онєгін, не одержавши відповіді, усамітнюється у своєму кабінеті. Але цей кабінет відрізняється від того, котрий описаний у першому розділі. Ми вже не бачимо предметів туалету й розкоші. Книги, журнали, альманахи…
И от знову сцена побачення з Тетяною.
Щира, безпосередня Тетяна говорить йому про свою любов, про їхнє перше побачення. І знову вона думає не тільки про себе, але й про нього: “Як з вашим серцем і розумом бути почуття дрібного рабом?” Тетяні далекий той спосіб життя, що вона веде в Петербурзі. Вона хотіла б знову бути у своєму селі.
” Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна.”
Так закінчується це побачення. “Євгеній начебто громом уражений”… Пушкіна розстається зі своїм героєм.
Глава закінчується ліричним відступом, де автор розмовляє із читачем. Такий Онєгін у восьмому розділі. Чужий для всіх, що не знайшов змісту в житті, у любові, у діяльності. Він “зайвий” людина.
Але нам теж жаль розставатися з героєм. Адже в нього було багато позитивних якостей, і він міг би стати корисним суспільству, знайти своє місце.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)