Онєгін і Тетяна
Его можно назвать
Эгоистом поневоле.
В. Бєлінський
Татьяна – “верный идеал”.
О. Пушкін
Кожний вдумливий письменник у своїх творах ставив споконвічне питання: у чому сенс життя, і намагався так чи інакше відповісти на нього. О. С. Пушкін у своєму романі “Євгеній Онєгін” теж шукав відповідь і на це питання. У вираженні думок і почуттів поета величезна роль належить образам-персонажам. Строкатою юрбою проходять перед читачем Гвоздіни, Пустякови, Скотиніни, “необхідні дурні” великосвітського товариства. Можливо,
Широким планом у романі показані Онєгін і Тетяна. Поет говорить про героя: “Мені подобалися його риси”. А героїню називає своїм “вірним ідеалом”. Виходить, в Онєгіні не все схвалюється, а в Тетяні – все. Очевидно, при розгляді цих образів можна відповісти на поставлене колись питання.
В Онєгіна і Тетяни є якості, що їх зближують.
Тетяні з дитинства книги “заміняли все”. За читанням романів вона провела не одну ніч. А пізніше з жадібністю читає книги в бібліотеці свого обранця.
Ї Онєгін і Тетяна мають проникливий розум. Онєгін знав людей. Він слухав Ленського з посмішкою, розумів відірваність його суджень від реального життя. Побачивши в Ользі рядову паняночку, він дозволяє собі шепотіти їй “якийсь вульгарний мадригал”. З Тетяною ж Євгеній завжди говорив серйозно. А Тетяна зуміла осягнути навіть таку складну і суперечливу натуру, як Онєгін.
Об’єднує героїв незалежність їхніх суджень і вчинків. Онєгін у бесіді з Ленським цілком вільно усе піддає суду, ухиляється від спілкування з настирливими сусідами-поміщиками. Він не завжди піклується про те, яке про нього складеться враження. Наділена “норовливою головою”, Тетяна різко висловлюється про пишність, мішуру, суєту вищого світу. Онєгіна і
Тетяну зближують також чесність і правдивість у взаємовідносинах.
На довірливий лист Тетяни Євгеній відповідає “признанням також без мистецтва”.
Не дивно, що розумні, проникливі люди, якими були Онєгін і Тетяна, почували себе цілком самотніми в тому середовищі, до якого вони належали від роду.
Поет відзначає, що Онєгін в обраному товаристві “здавався чужим”. Тетяна навіть у рідній сім’ї “здавалася дівчинкою чужою”.
Але, маючи деякі “подібні якості”, герої відрізняються між собою.
Себелюбність Євгенія протиставлена щиросердечності Тетяни.
Ці якості виявляються насамперед у коханні. Якщо егоїзм Євгенія був тим грунтом, на якому виросло легке відношення до кохання, то сердечна щедрість Тетяни пояснює її самозречення і вірність у сердечному уподобанні.
З юних років “наука пристрасті ніжної” заміняла Онєгіну щирі почуття. Як легкокрилий метелик, пурхав він, часто змінюючи уподобання. У хвилину одкровення він признається Тетяні, що “сімейна картина” його не полонить, що він не спроможний нікого довго кохати.
Пізніше, домагаючись кохання Тетяни, знатної великосвітської дами, княгині, Онєгін думає тільки про себе і свої страждання.
Тетяна належить до тих піднесених і багатих натур, які не знають розрахунку в коханні. Вони віддають усі сили серця цьому почуттю, і тому воно прекрасне і неповторне.
В усіх вчинках Онєгін керується тільки своїми примхами. Він зав’язує дружбу з Ленським від нудьги, аби згаяти час. Щоб тільки на час розсіяти нудьгу, викликає ревнощі Ленського на іменинах у Ларіних, залицяється до Ольги, а потім, турбуючись про свою репутацію, убиває молодого поета на дуелі.
У щедрому серці Тетяни завжди знайдеться місце співчуттю, співчуттю до людини, почуттю обов’язку перед нею. Вона часто ходить до самотньої могили Ленського. Керуючись почуттям обов’язку, Тетяна відхиляє кохання Онєгіна, хоча і продовжує його як і раніше кохати.
Проте основним розходженням між героями є повна байдужість Євгенія і глибока прихильність Тетяни до “низької” природи і народу. Хіба міг вихований французами-гувернантами в гучній суєті столиці, вдалині від народного життя Євгеній почувати принадність “низької” природи, відчувати необхідність зв’язку з народом? До усього цього він залишається байдужим. Тільки на короткий час його могла полонити невибаглива сільська природа. А потім побачив, “що й у селі нудьга та ж”.
Зовсім інша Тетяна. Зростаючи серед привільних полів, зелених тінистих дібров, щодня спілкуючись із народом, вона зберігає на все життя глибоку, ніжну любов до рідної землі і її природи, зворушливу прихильність до “бідних селян”. Ще з дитинства “вона любила на балконі попереджати схід зорі”, спостерігати за зірками. Дерева, квіти, струмки – це її друзі, яким можна довіряти свої таємниці.
Тетяна співчувала народу (“бідним допомагала”), але особливу ніжність в її душі викликає нянька, яку вона називає “милою”. Цих симпатій ніщо не може знищити в душі Тетяни: ні довга вимушена розлука, ні високе положення у світі. Її душа тужить і рветься до рідних місць, звичного способу життя.
Сейчас отдать я рада…
Неоднакове відношення до народу, до рідної природи є тим вирішальним чинником, який допомагає дати остаточну оцінку героям. Онєгін – тип “зайвої людини”. Тетяна – позитивна героїня.
В образі Онєгіна О. С. Пушкін показав ту частину інтелігенції 20-х років XIX століття, що негативно ставилася до суспільно-політичних порядків того часу. Але і з народом її ніщо не зв’язувало. Вона перетворювалася на “егоїстів мимоволі”, у зайвих для суспільства людей. Таке життя не мало ніякого змісту.
Тетяна увібрала в себе все краще, чим багатий народ, вона носителька таких прекрасних рис характеру, як любов до батьківщини, правдивість, чесність, вірність обов’язку.
Життя Тетяни мало визначний позитивний зміст, хоча його ще не можна назвати високим, тому що становище жінки в той час було таке, що вона в громадському житті ще ніякої ролі не грала.
А життя має високий зміст лише тоді, коли людина потрібна народу, служить йому, бореться за його щастя.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)